Кожних жнив, скільки пам'ятають в Ешен-Голлоу, сільський хор співає ті самі сім пісень о тих самих семи годинах ночі, і кожних жнив уранці поля тихі й добрі. Нова вчителька Мара вважає це чарівним — так бувають чарівні старі сільські звичаї, причину яких уже ніхто до пуття не пам'ятає, — аж доки однієї ночі не перелічує хор із вікна школи й не нараховує тринадцять голосів, ясних і виразних, тоді як сільський перепис називає поіменно рівно дванадцять співаків. Здається, ніхто більше цього не помітив, а якщо й помітив, то не готовий сказати вголос, і на кожне запитання Мари про походження ритуалу їй відповідають тією самою напруженою, люб'язною ухильністю. Коли жнива знову наближаються, а хор починає репетирувати раніше, ніж зазвичай, Марі доведеться вирішити, скільки вона готова дізнатися про те, чим насправді є цей тринадцятий голос, — і про що весь цей час не давали дізнатися полям.
“Вони співають, щоб поля мовчали. Я ніколи не питала, що сказали б поля інакше.”
“Тринадцять голосів. Дванадцять імен. Ніхто в цьому селі не наважується порахувати вголос.”
“Пісня ніколи не змінюється. Це не традиція. Це попередження, поставлене на повтор.”
-
ChapterChaser, дякую за довіру до мого авторського голосу!
Дивитися на Автобус до Ешен-Голлоу -
Не очікував, що так захоплюся. Головному герою легко співпереживати.
Дивитися на Автобус до Ешен-Голлоу -
Кожна сцена має сенс. Так тримати!
Дивитися на Автобус до Ешен-Голлоу
