Рейс із постачання падає за двісті миль на північ від останньої робочої радіовежі на маршруті, і пілотка Кесса Мерфі виходить із катастрофи з чотирма майже незнайомими пасажирами, одним справним компасом, літаком, який уже ніколи не злетить, і запасом їжі приблизно на дев'ять днів жорсткого пайка — рівно на стільки, щоб довести всіх туди, де рятувальники хоча б подумають шукати. Ніхто з пасажирів не підписувався на виживання: геолог на пенсії, підліток, що вперше подорожує сам, корпоративна аудиторка з власною думкою щодо розрахунку пайка і чоловік, який уперто наполягає, що точно знає, де вони є, — і так само вперто помиляється. Що гірша місцевість і що мізерніша їжа, то важче Кессі змусити чотирьох чужих людей іти вперед, домовлятися й лишатися живими, доки вони не дістануться єдиного району пошуку, над яким, найімовірніше, пролетить рятувальний літак. У неї є лише компас, десять років польотів над тайгою і задача про їжу та відстань, справжню відповідь на яку вона вирішила нікому н
“Компас працює справно. Знати, в який бік дім, — це зовсім інша задача.”
“Дев'ять днів їжі. Четверо пасажирів. Я все порахувала — і вирішила нікому не казати.”
“Ніхто не сідав у цей літак, щоб стати історією про виживання. Але він нею став.”
Увійдіть, щоб залишити відгук.
Відгуків поки немає — станьте першим.
-
-
Атмосфера затягує з перших рядків. Одна з найкращих речей тут.
Дивитися на Перша ніч
Цікава ідея, але деякі діалоги звучать трохи натягнуто.
Дивитися на Опис