Дара Куїнлан, тридцять три роки, гірська гідеса з Голвея, три місяці не підіймається вище за пагорб за домом: на останньому маршруті загинув її напарник Ейдан. У коробці з його речами вона знаходить блокнот із кресленням: тридцять кам'яних кіл і менгірів від Ірландії до Бретані та примітка «встигни до зимового сонцестояння». Дара не вірить у легенди, але в Сноудонії камінь відповідає їй голосом Ейдана, а в тумані над озером з'являється жінка в чужій короні й пропонує угоду. Дорога ланцюжком кіл оживляє старі історії: у кожного каменя є охоронець, свої правила й своя ціна. Попереду засніжені перевали, ночівлі в наметі поруч із чимось, що слухає, і суперечка з власною провиною. Чим ближче Карнак, тим ясніше: платити доведеться не тим, чим вона розраховувала, а вибір, який вона зробить, не можна буде взяти назад.
“Камені слухають довше за людей і відповідають завжди із запізненням.”
“Кожне коло просить щось залишити й нічого не обіцяє натомість.”
“Гори не мстяться, вони просто пам'ятають кожен хибний крок.”
-
Цікава ідея, але пара поворотів була передбачуваною.
Дивитися на Коробка з речами -
Ідеї в основі історії свіжі. П'ять зірок від мене.
Дивитися на Зимове сонцестояння -
Оце так, чудова річ. Темп оповіді вивірений.
Дивитися на Відлуння в камені
