Поетеса Джулія Феррі пише вірші в зошит і нікому їх не показує, а студентський альманах факультету літератури вважає заняттям для тих, хто любить чужу увагу. Фотографа Маттео Б'янкі, навпаки, хвалять усі, але він уже рік не зняв жодного кадру, який сподобався б йому самому. Керівниця програми ставить умову: якщо до весни вони вдвох не випустять новий номер, альманах Болонського університету закриють назавжди, а разом із ним зникне єдиний майданчик, де можуть надрукуватися першокурсники. Джулія і Маттео починають добирати до її рядків його знімки й сваряться через кожен розворот: слова не хочуть жити поруч із картинками, картинки сперечаються зі словами. Але одного разу з'ясовується, що він знімає не те, що бачить, а те, про що вона мовчить. Тепер кожному доведеться вирішувати, чи готовий він показати себе справжнім перед усім факультетом і одне перед одним.
“Вірші, які я ховаю в зошит, чомусь впізнає на чужих фотографіях увесь факультет.”
“Кадр виходить тоді, коли перестаєш думати, як ти виглядаєш за камерою.”
“Номер альманаху можна закрити, а от те, що ми встигли надрукувати, залишиться.”
Коментарів поки немає — залиште перший до якогось розділу.
