У Скуґафйордюрі в лютому рано смеркає, а Ейнар Торссон, стажист місцевої метеослужби, звик вірити лише цифрам. Аж одного ранку його молодша сестра Фрейя йде в гори з рюкзаком і залишає на столі чистий аркуш замість записки. Пошукова група повертається ні з чим, а слідів на снігу майже немає. Ейнар звіряє записи приладів і помічає: щоночі туман здіймається в тому самому місці, де на всіх мапах порожня пляма. Там, за бабусиними розповідями, лежить долина, де час іде інакше, а мешканці пам’ятають усіх, хто будь-коли втрачав близьких. Ейнар вирушає туди сам, не знаючи, що Фрейя живе в долині вже третій місяць і зовсім не поспішає додому. Щоб повернути сестру, йому доведеться з’ясувати, від чого вона пішла, і вирішити, якою ціною він готовий її повернути, якщо дорога назад існує лише для одного з них.
“Мапи брешуть про порожні місця: там завжди хтось живе й чекає.”
“Цифри не вміють сумувати, а я, виявляється, вмію.”
“Туман не ховає дорогу, він перевіряє, чи справді тобі потрібно йти.”
-
Повністю потонула в тексті. Поворот ближче до кінця здивував.
Дивитися на Чистий аркуш -
Ідеї в основі історії свіжі. Молодець!
Дивитися на Чистий аркуш
