Останній спектакль старого залу
Почати читанняАкторці Каміллі Дюваль на дипломі дісталася роль, про яку вона мріяла з першого курсу, але їй увесь час здається, що вона грає не краще, а лише голосніше. Сценограф Арно Лефевр, навпаки, ні про що не мріє: здати роботу, отримати диплом і поїхати в чуже місто, де ніхто не знає його прізвища. Їх зводить у пару випадок: старий зал театральної школи в Ліоні закриють на реконструкцію одразу після грудневої прем'єри, і диплом має стати його прощальним спектаклем. Два тижні вони вдвох лагодять колосники, фарбують рипучу сцену й сперечаються, чи потрібен декораціям правдивий запах пилу. Камілла грає кожну репліку так, ніби боїться схибити, Арно будує стіни, за якими легко сховатися. Чим ближче прем'єра, тим ясніше кожному, що на сцені вони чесніші, ніж за її межами, і що після закриття залу доведеться вирішувати, куди йти далі й із ким.
“На сцені я смілива, а за лаштунками знову стаю дівчинкою, яка боїться не встигнути.”
“Гарна декорація тримається не на цвяхах, а на тому, що люди вірять у неї разом.”
“Зал закриють у грудні, але головне ми встигнемо сказати раніше, ніж згасне світло.”
-
Не очікував, що так захоплюся. Головному герою легко співпереживати.
Дивитися на Голосніше не означає краще -
Саме такі історії я люблю. Емоції тут щирі.
Дивитися на Зачинені двері
