Розділ 11. Мотив Саскії

— Гаразд, — сказала Саскія після довгої паузи, під час якої, здавалося, зважувала не виправдання, а щось значно фундаментальніше — чи варто взагалі продовжувати вдавати. — Гаразд. Я розповім вам усе, але прошу вислухати до кінця, перш ніж вирішувати, що зі мною робити.

Вона сіла, вперше за всю розмову, ніби сили, необхідні для того, щоб стояти прямо й тримати обличчя, нарешті її покинули.

— Я зв'язалася з Віктором Хейлом ще до початку експедиції, — сказала вона. — Не після його першого візиту, як ви, напевно, припускаєте, а задовго до цього, коли я тільки починала організовувати закупівлі обладнання для походу.

— Навіщо? — запитав Мортен різко, і в його голосі звучала не лише злість, а й явне відчуття особистої зради — людина, що недавно сама пережила несправедливу підозру, тепер дивилася на те, як підозра справдилася щодо когось іншого.

— Тому що мені потрібна була страховка, — сказала Саскія. — Не проти вас. Проти власних обставин.

Вона розповіла решту повільно, ретельно добираючи слова, ніби вимовляла це вголос уперше за багато місяців замовчування. Гроші, вкладені в експедицію — її особистий внесок, без якого проєкт просто не набрав би необхідного стартового капіталу, — були взяті в борг не в банку і не в звичайних приватних кредиторів, а в людей, чиє терпіння вимірювалося не відсотковими ставками, а значно прямішими методами стягнення. Три тижні, зазначені в листі, який вона отримала ще на шостий день експедиції, спливали стрімко, і провал походу означав для неї не просто фінансову втрату, а щось істотно небезпечніше.

— Коли «Меридіан Сальвідж» уперше вийшла на зв'язок, — продовжила вона, — я зрозуміла, що в мене є два варіанти. Або сподіватися, що наша авантюра завершиться вдало і я встигну розплатитися до того, як терпіння моїх кредиторів вичерпається. Або створити собі запасний шлях — на випадок, якщо все піде не так, у мене буде що запропонувати комусь, здатному вирішити проблему швидше за три уряди, що сперечаються, і вперту команду водолазів.

— Отже, ти продавала нас, — тихо сказала Лейла, — на випадок, якщо ми тобі розхочемося.

— Я ніколи не передавала Хейлу нічого конкретного, — заперечила Саскія, і в цьому твердженні звучала справжня, а не награна твердість. — Ні точних координат, ні розкладу, ні деталей плану. Я підтримувала зв'язок, залишала двері прочиненими, дозволяла йому думати, що рано чи пізно отримає від мене більше, — бо мені здавалося, що поки ці двері прочинені, у мене є хоч якийсь контроль над власною долею. Але щоразу, коли доходило до конкретики — до того, що дійсно могло б нашкодити вам, — я тягнула час, вигадувала відмовки, відмовлялася.

— А маячок? — запитав Оуен. — Хтось же його встановив, і, за всіма ознаками, це була ти.

Саскія на мить замовкла, і її наступні слова прозвучали з явною неохотою, ніби це зізнання давалося їй важче за всі інші.

— Маячок встановили люди Хейла, — сказала вона. — Не я особисто. Але я знала про нього. Однією з умов продовження зв'язку з ним була згода на прихований пристрій стеження в обладнанні, яке я закуповувала, — спосіб, яким він підстраховувався на випадок, якщо я вирішу зовсім припинити співпрацю. Я не зупинила встановлення, бо боялася, що відмова від найменшої його вимоги позбавить мене тієї самої страховки, яка мені була потрібна.

Звинувачення висіло в повітрі рубки, вагоме й незаперечне, і все ж — як зауважила про себе Єва, спостерігаючи за обличчями решти команди, — не таке однозначне, яким могло б бути, якби мотиви Саскії диктувалися простою жадібністю, а не відчаєм загнаної в кут людини.

— Чому ти не сказала нам раніше? — запитала нарешті Єва, і в її голосі звучав не стільки докір, скільки втома. — Ми б щось придумали. Знайшли спосіб допомогти.

— Бо зізнання в боргах перед людьми, про яких ви навіть не хотіли б знати, зруйнувало б довіру до мене швидше й надійніше, ніж усе інше, — сказала Саскія. — А без довіри до мене впало б усе фінансове забезпечення експедиції. Я думала, що зможу впоратися з обома проблемами одночасно, не дозволяючи жодній із них зруйнувати іншу. Я помилялася.

Мовчання, що настало після цих слів, тривало довго — достатньо довго, щоб кожен із присутніх встиг зважити для себе, що робити далі. Рафаель, до цього моменту мовчав, нарешті заговорив, і його тон був напрочуд стриманим, позбавленим тієї різкості, яку він демонстрував у розмовах про загрозу з боку Хейла.

— Ми можемо вигнати тебе просто зараз, — сказав він. — Висадити на найближчому березі разом із твоїми речами й надати самій розбиратися з наслідками. Це було б справедливо, з огляду на обставини. Але це також залишило б нас без людини, яка відповідає за фінансовий бік операції, у найневідповідніший момент, і залишило б Хейла без джерела всередині нашої команди, що, визнаю, звучить радше як полегшення, ніж проблема.

Він витримав паузу, дивлячись на Саскію з виразом, у якому змішувалися і осуд, і тверезий розрахунок людини, звиклої приймати рішення не з почуттів, а з практичної вигоди.

— Є й інший варіант, — сказав він. — Використати те, що в нас тепер є, замість того, щоб просто це знищити.

— Що ти маєш на увазі? — запитала Єва.

— Я маю на увазі, — сказав Рафаель, уперше за всю розмову дозволивши собі тінь похмурої усмішки, — що в нас є прямий, чинний канал зв'язку з людиною, яка намагається нас зупинити. І що канал цей, за належної обережності, може працювати не лише в один бік.

Усі погляди в рубці повільно звернулися до Саскії, і цього разу в них читалося вже не лише осуд, а й щось інше — питання, відповідь на яке визначить, чи залишиться вона частиною команди, чи її єдиною роллю до кінця експедиції стане роль інструмента, яким команда скористається рівно один раз, перш ніж розлучитися з нею назавжди.

— Я згодна на будь-які умови, — сказала Саскія, перш ніж хтось встиг сформулювати їх уголос. — Постійний нагляд, читання листування, що завгодно. Я не чекаю, що ви знову почнете мені довіряти після сьогоднішнього. Я прошу лише шанс виправити те, що ледь не зруйнувала.

Лейла, до цього мовчала більшу частину розмови, вперше за вечір подала голос, і в ньому звучала не стільки злість, скільки втомлене розчарування людини, яка надто довго стримувала в собі те, що тепер нарешті могла сказати прямо.

— Ти хоч розумієш, що якби Хейл отримав від тебе справжні координати хоч раз, ми могли б зараз не сидіти тут, розмовляючи, а тонути десь на глибині, тому що наші балони раптово перестали б отримувати повітря вчасно? Люди на кшталт нього не зупиняються на ввічливих вимогах, отримавши те, що хочуть.

— Я знаю, — тихо відповіла Саскія. — Саме тому я жодного разу не передала нічого, що могло б реально вам зашкодити. Це не виправдання — я розумію, що грала з вогнем, який міг спалити всіх нас, а не лише мене. Але я не настільки втратила глузд, щоб відправити вас на дно заради власного боргу.

Мортен, який стояв біля вікна рубки, повернувся до решти з виразом людини, яка прийняла важке, але остаточне рішення.

— Я голосую за те, щоб дати їй шанс, — сказав він. — Не тому, що прощаю її одразу й повністю. А тому, що Рафаель має рацію: у нас в руках зараз значно цінніший інструмент, ніж привід для праведного гніву. І тому, що кілька днів тому ви всі були готові підозрювати мене на підставі значно менших доказів, а виявилося, що я всього лише консультувався з істориком. Не будемо повторювати ту саму помилку в інший бік — цього разу докази вагоміші, але людина за ними та сама, що пройшла з нами всю експедицію пліч-о-пліч.

Голосування, формальне лише настільки, наскільки формальним може бути рішення шести людей на маленькому судні посеред спірних вод, пройшло одноголосно, хоч і без ентузіазму: команда залишається в попередньому складі, але з новими правилами, які відтепер застосовуватимуться до всіх без винятку — повна прозорість зв'язку із зовнішнім світом, спільний доступ до будь-якого листування, що залишає борт «Кестрела».