Розділ 9. Фальшивий дозвіл

Проблема, яку команда відкладала обговорювати з самого першого дня підняття золота, нарешті наздогнала їх з усією невідворотністю: підняти вантаж із дна було половиною завдання. Вивезти його зі спірних вод легально — взагалі без жодного способу, оскільки ні Вальмара, ні Тариф, ні Есперанса-Норте не визнали б права на експорт того, що кожна з них вважала своєю власністю, — залишалося завданням невирішеним.

— Без експортного дозволу ми не пройдемо жоден митний пост у регіоні, — сказала Саскія на вечірній нараді, розклавши перед собою карту морських шляхів із позначеними точками огляду. — А без проходження митниці ми не зможемо ні продати вантаж легально, ні навіть перевезти його на материк, не ризикуючи конфіскацією при першій же перевірці.

— Отже, нам потрібен документ, який витримає перевірку хоча б на перший погляд, — сказав Рафаель.

— Не просто на перший погляд, — уточнила Саскія. — Достатньо переконливий, щоб втомлений портовий інспектор наприкінці зміни не став телефонувати до столиці для перевірки. Це інший рівень підробки, ніж фальшива накладна на рибу.

Рафаель довго мовчав, потім сказав те, що, судячи з його тону, обдумував так само давно, як і рішення про позичений підводний човен.

— Є людина в порту Кастельбланко, під прапором Тарифа. Старий на ім'я Емерік, для друзів — просто Ем. Робив документи для контрабандистів і втікачів двадцять років, ще до того, як я його знав. Кажуть, вийшов на спокій, але спокій у його розумінні — це коли замовлень менше десяти на місяць, а не коли їх немає зовсім.

— Ти йому довіряєш? — запитала Єва.

— Я нікому в цій справі не довіряю повністю, — відповів Рафаель із прямотою, яка за інших обставин прозвучала б обеззброююче, а зараз здавалася єдино доречною. — Але Ем довіряє власним принципам більше, ніж грошам, а один із його принципів — ніколи не здавати клієнта владі, бо це погано для репутації і дуже погано для здоров'я. Він зробить те, про що ми просимо, візьме плату й забуде про наше існування швидше, ніж ми дійдемо до кінця причалу.

Експедиція до Кастельбланко зайняла два дні — Рафаель наполіг на тому, щоб їхати самому, без супроводу, пояснивши це тим, що чим менше облич Ем побачить і запам'ятає, тим безпечніше для всіх. Єва залишилася за старшу на «Кестрелі», розриваючись між тривогою за капітана, що вирушив наодинці домовлятися з людиною сумнівної репутації, і необхідністю продовжувати підняття золота в його відсутність, ніби нічого не змінилося.

Рафаель повернувся на третій день із потертим дипломатом, у якому лежав документ, що виглядав настільки офіційно, що навіть Саскія, прискіпливо вивчивши кожну деталь — водяні знаки, номер ліцензії, підпис чиновника, якого, за її перевіркою, справді обіймав відповідну посаду в міністерстві торгівлі Тарифа три роки тому, — не одразу знайшла до чого причепитися.

— Експортний дозвіл на партію історичних артефактів, — прочитала вона вголос, — оформлений як наукова передача музейному фонду в третій країні, з тимчасовим транзитом через територію Тарифа. Розумно. Це пояснює і походження вантажу як нібито вже задокументованої наукової знахідки, і маршрут вивезення.

— Є нюанс, — сказав Рафаель, і за його тоном було зрозуміло, що цей нюанс не сподобається нікому з присутніх. — Дозвіл справжній настільки, наскільки це взагалі можливо для документа, виготовленого не тим відомством, яке мало б його видати. Він витримає візуальну перевірку, витримає звірку номера ліцензії за базою, якщо інспектор полінується дзвонити напряму до міністерства. Але якщо хтось вирішить перевірити його походження всерйоз — зателефонує чиновнику, чий підпис тут стоїть, або запросить оригінал з архіву міністерства, — підробка розкриється протягом години.

— Отже, у нас є одна спроба, — підсумувала Єва. — Один прогін через митницю, без права на помилку і без права на повторну перевірку.

— Саме так, — підтвердив Рафаель. — Ем був гранично ясний із цього приводу. Документ створений для того, щоб пройти один раз, швидко, бажано через пост, де інспектори або перевантажені роботою, або не надто ретельні, або й те, й те одночасно. Використати його двічі — свідомо напрошуватися на викриття.

Мортен, вивчаючи карту морських шляхів понад плечем Саскії, тицьнув пальцем у точку на узбережжі Тарифа, позначену дрібним шрифтом серед десятків інших портових позначень.

— Пуерто-Хунко, — сказав він. — Невеликий вантажний порт, обслуговує здебільшого рибальський флот і дрібні каботажні перевезення. Персоналу на митниці не вистачає, інспекції формальні, якщо тільки вантаж не викликає підозр візуально.

— Отже, нам потрібно, щоб золото виглядало як завгодно, тільки не як золото, — сказала Лейла.

— Або щоб весь вантаж опинився всередині чогось, що інспектор не захоче відкривати повністю, — задумливо додав Оуен. — Важке обладнання, наприклад. Ніхто не стане розбирати дослідницький підводний апарат на гвинтики заради формальної перевірки, якщо супровідні документи в порядку.

План почав складатися сам собою, деталь за деталлю, поки команда обговорювала його навколо столу, — ризикований, що залежить від десятка факторів, які ніхто з них не міг повністю контролювати, але єдиний доступний їм шлях вивезти статок із вод, які не бажали визнавати його законно приналежним нікому, крім тих, хто першим дістанеться берега.

Саскія слухала обговорення уважніше за звичайне, роблячи позначки у власному записнику — не лише про маршрут і терміни, а й, як помітила пізніше Єва, переглядаючи записи через її плече, точні дати, коли вантаж мав пройти через Пуерто-Хунко. Дати, які, за інших обставин, стали б для когось надзвичайно цінною інформацією.

Пізніше тієї ж ночі, коли нарада закінчилася і більшість розійшлася готуватися до переходу, Єва затримала Рафаеля коротким жестом біля трапа.

— Мені потрібно, щоб ти зробив дещо, не привертаючи уваги, — сказала вона тихо. — Перевір, хто з команди має доступ до точного розкладу переходу через Пуерто-Хунко. Не в загальних рисах — я маю на увазі точні дати й години, які ми щойно обговорювали.

— Усі мають доступ, — зауважив Рафаель. — Ми обговорювали це вголос за спільним столом.

— Знаю, — сказала Єва. — Але записала це в записник лише одна людина, у якої вже є звичка вести окремі, недоступні решті записи. Я хочу знати, чи виявиться колись цей записник не таким приватним, як їй здається.

Рафаель довго дивився на неї, зважуючи те, що вона промовила, не називаючи прямо імені, але маючи на увазі його настільки ясно, що уточнювати не було потреби.

— Ти пропонуєш стежити за власним членом команди, — сказав він не осудливо, радше з утомою людини, яка визнає неминучість рішення, яке їй не подобається.

— Я пропоную перестати заплющувати очі на те, що вже відбувається другий тиждень, — відповіла Єва. — Якщо я помиляюся, ніхто не постраждає від зайвої обережності. Якщо права — ми, можливо, ще встигнемо щось із цим зробити, перш ніж Хейл отримає від нас останнє, що йому потрібно.

Рафаель кивнув і пішов готувати судно до переходу, а Єва ще довго стояла біля трапа сама, дивлячись на вогні каюти, де все ще горіло світло над столом Саскії, схиленої, як зазвичай останніми днями, над власними розрахунками, відгородженої від решти команди тонкою перебіркою і значно товщою стіною недомовленості.

Наступного ранку, коли «Кестрел» уже ліг на курс до Пуерто-Хунко, Оуен закінчив монтувати у вантажний відсік «Наутілуса» подвійне дно, про яке домовився з Рафаелем напередодні: шар звичайного баласту й старого технічного обладнання зверху, золото — сховане в спеціально зварених нішах під ним, недоступних без часткового розбирання корпусу. Робота зайняла решту дня й половину наступної ночі, і коли Оуен нарешті захлопнув останню панель, вкриту свіжими подряпинами, навмисно нанесеними, щоб приховати сліди недавнього зварювання, навіть прискіпливий погляд досвідченого портового інспектора мав побачити перед собою лише потріпаний, нічим не примітний дослідницький апарат, що давно відслужив свій вік.