Випробування полум’ям.

Замок зустрів їх так, ніби загін був відсутній не тиждень, а десять років: надто багато змін сталося за час їхнього шляху, надто багато з почутого дорогою вимагало перевірки, а натомість їх зустріли прямо біля воріт церемоніальним шикуванням варти, ніби їхнє повернення було не полегшенням, а подією, яку хтось встиг заздалегідь спланувати.

— Мені це не подобається, — тихо сказав Роан, допомагаючи Еш злізти з коня, і, судячи з того, як його рука на мить затрималася на її плечі довше належного, йому справді не подобалося те, що відбувається, набагато сильніше, ніж дозволяли його слова.

Він виявився правий швидше, ніж обидва встигли перевести дух із дороги. Не минуло й години, як їх обох — разом, що само по собі було незвично — викликали до великої зали, де, як виявилося, рада вже зібралася в повному складі, включно з лордами, яких Еш раніше бачила хіба що мигцем.

— Ваше повернення якраз вчасно, — промовив лорд Верн, що стояв ближче до трону, ніж їй коли-небудь доводилося його бачити, з тією розважливою рівністю, яку Еш уже добре знала, — і, слухаючи його зараз, знаючи те, що вона знала про записку, спалену біля похідного вогнища, Еш насилу стримувалася, щоб не виказати свою відразу відкрито. — Двір надто довго жив чутками про те, що сталося біля гори. Настав час розвіяти їх остаточно.

Вона глянула на короля, шукаючи в його обличчі хоч якийсь знак того, що те, що відбувається, влаштоване за його згодою, а не всупереч їй, — але Осмунд виглядав не менш насторожено, ніж вона сама, що тривожило сильніше за будь-яку відверту ворожість.

— Що ви пропонуєте, мілорде? — спитав король, і по тому, як ретельно він добирав тон, Еш зрозуміла: він уже програв якусь частину цього спору ще до її повернення.

— Просте підтвердження, ваша величносте, — відповів Верн. — Хай дівчина розпалить вогнище тут і зараз, перед усім двором, без попередньої підготовки, без обраної заздалегідь години, без заступницької обстановки, в якій вона демонструвала свій дар раніше. Якщо зв'язок справжній, їй нема чого боятися раптовості. Якщо ж ні…

Він не закінчив фразу, але й не треба було — уся зала прекрасно зрозуміла, куди хилиться недоказане.

Еш відчула, як усередині у неї щось холоне — не від страху перед самим випробуванням, а від того, з якою легкістю Верн зумів обернути просту демонстрацію на пастку, з якої не було безпечного виходу: відмова виглядала б як визнання обману, а згода — вона відчувала це по напрузі самого повітря зали — була саме тим, чого він добивався з самого початку.

— Вона втомилася з дороги, — втрутився Гарет, що стояв трохи осторонь. — Тиждень у сідлі не сприяє…

— Перевірці, за яку відповідає не тіло, а кров? — перебив його Верн з удаваним подивом. — Даруйте, стюарде, якщо зв'язок дійсно в крові, втома навряд чи має значення.

Еш розуміла логічну пастку в його словах — розуміла так само ясно, як розуміла, що сперечатися з нею відкрито перед усією радою означало б виглядати так, ніби вона сама сумнівається у власному зв'язку з полум'ям. Але в цій упевненості Верна було ще щось, чого вона не могла до пуття вловити, — надто багато спокою для людини, чий план міг з рівним успіхом обернутися публічним доведенням її права, а не її слабкості.

— Гаразд, — сказала вона вголос раніше, ніж встигла передумати, повторюючи те саме слово, що промовила перед цією самою залою багато днів тому.

Її підвели до вогнища — того самого, що вона пам'ятала тепер не лише за холодним попелом першої ночі, а й за слабким, живим теплом, яке відповідало на її дотик з кожним разом усе впевненіше. Вона опустилася на коліна, звичним уже рухом опустила руку до попелу — і тільки тоді, торкнувшись його, зрозуміла, що саме було не так із самого початку.

Попіл під її долонею був не таким, яким вона його пам'ятала. Він був іншим на дотик — сухіший, мертвіший, ніби хтось змішав його з чимось, що позбавляло попіл здатності відгукуватися, і Еш, надто пізно розуміючи, що означає ця різниця, все ж потягнулася вглиб себе за тим самим відчуттям, що раніше безвідмовно відповідало їй.

Відгук прийшов — але неправильний. Не тепла, рівна хвиля, до якої вона вже починала звикати, а рваний, судомний спалах, ніби щось у самому зв'язку спотикалося на кожному кроці, не знаходячи опори. Полум'я, що спалахнуло у вогнищі, виявилося не несміливим вогником, а раптовим, надто яскравим викидом, що вдарив по її витягнутій руці різким, пекучим болем за частку секунди до того, як вона встигла відсмикнути її назад.

Останнє, що вона почула перед тим, як темрява зімкнулася навколо неї, — крик Роана, що розривав простір між собою і вогнищем швидше, ніж будь-хто в залі встиг відреагувати, і його руки, що підхопили її раніше, ніж вона торкнулася підлоги.