Розділ 3. Артур і Мері Кінґслі

— Ні, — сказала Ребека. — Ви знову зітхаєте.

— Я не зітхаю. Я висловлюю стриманий сумнів.

— Ви висловлюєте зубний біль. Покупець із гарним смаком не сумнівається, він цікавиться. Дивіться на годинник так, ніби вам хочеться його забрати, але ви ще не вирішили, чи гідний він вашого дому.

— А якщо вони негідні?

— Тоді ви не купуватимете, але дуже чемно розкажете торговцеві, чому.

Вони стояли біля входу на ринок, і Деніел уже вкотре поправляв новий шарф у дрібну клітинку, який Ребека купила йому вранці в крамниці біля метро. Шарф мав додавати солідності. Натомість Деніел почувався людиною, яку вбрали на дитячий ранок.

На ринку цього суботнього дня було гамірно. Юрба текла між рядами, пахло гарячим тістом і прянощами, десь тягнув мелодію вуличний скрипаль. Ребека взяла Деніела під руку, і цей рух, відпрацьований і легкий, на мить вибив його з ролі.

— Ми Артур і Мері Кінґслі, — шепнула вона. — Чоловік і дружина, збираємо годинники. Він хоче підлогові, я настільні. Ми сперечаємося з будь-якого приводу.

— Я вже почуваюся одруженим.

— Це чудово. Подружжя, що свариться, не викликає підозр.

Першим на їхньому шляху опинився прилавок Бенні Гортона, високого сутулого чоловіка з обличчям розчарованого аптекаря. На столі в нього громадилися годинники всіх епох: від дешевих будильників до важких каретних. Багато хто стояв, і стрілки показували різний час.

— Добрий день, — сказала Ребека таким тоном, що Деніел ледь не озирнувся: голос став теплішим, трохи лукавішим, а в інтонації з’явилася старовинна, трохи манірна чемність. — Мій чоловік давно хоче справжній підлоговий. Ви не підкажете?

Гортон пожвавішав.

— Підлоговий? Є. З нових надходжень. Погляньте.

Він повів їх углиб прилавка, де біля стіни стояв високий футляр червоного дерева з білим циферблатом і золотими цифрами. Маятник нерухомо звисав за скляними дверцятами.

— Не йде, — зауважив Деніел і тут-таки затнувся: він не знав, як правильно сказати.

— Звісно, не йде, — Гортон усміхнувся. — Я продаю його як є, без заводу. Покупці люблять самі оживляти.

— Скільки просите? — спитала Ребека.

— Шістсот.

Деніел розкрив рота, але Ребека наступила йому на ногу.

— Шістсот? — Вона округлила очі. — За годинник, який не йде? Артуре, ходімо. Тут нас мають за простаків.

— Та що ви, мем…

— Не підлещуйтеся. Я знаю, скільки коштують такі годинники в хорошому стані: триста п’ятдесят, якщо пощастить. А цей ще й стоїть.

— Він стоїть, бо треба знайти майстра.

— Тим більше. Двісті.

— Мем, це образа.

— Двісті п’ятдесят, і ми забираємо сьогодні.

— Чотириста.

— Двісті вісімдесят.

— Триста дев’яносто.

— Триста.

Деніел стояв поруч і відчував, як його губи розтягуються в усмішці. Він дивився на Ребеку, яка, піднявши підборіддя й склавши руки на грудях, свердлила Гортона поглядом, як досвідчений інспектор. Її голос звучав м’яко й безжально водночас. Вона називала цифри, наче клацала затвором, і щоразу Гортон відступав на півкроку.

— Триста двадцять, і ні пенні більше, — сказала вона нарешті.

— Триста шістдесят.

— Триста тридцять, і ми візьмемо ще ось ті кишенькові.

— Кишенькові не продаються.

— Тоді триста.

— Беру, — видихнув Гортон. — Триста, і це грабунок.

— Дякую, — усміхнулася Ребека. — Артуре, любий, розплатися.

Деніел дістав гаманець, і тут не витримав. Сміх вихопився сам, глухий, булькотливий, як у людини, що давно розучилася сміятися. Він учепився за прилавок, намагаючись утримати обличчя, але сльози вже виступили на очах.

— Що з ним? — підозріло спитав Гортон.

— Він у мене нервовий, — незворушно сказала Ребека. — Радіє, коли торгуються. А потім плаче.

Деніел зігнувся навпіл. Ребека не втрималася і пирснула. За секунду вони обоє реготали на весь голос, тримаючись одне за одного, а Гортон із кам’яним обличчям перераховував купюри.

— Дивні покупці, — буркнув він.

— Ми такі, — видавив Деніел. — Вибачте.

— Тільки не розбийте мені скло.

* * *

Вони віднесли годинник до машини вдвох, як носять великий незручний кавун: Деніел спереду, Ребека ззаду, обоє все ще хихикаючи при спогаді про обличчя Гортона. Заднє сидіння довелося скласти, і годинник уклали в салон по діагоналі, підперши курткою Деніела, щоб не гойдався.

— Ви були чудові, — сказав він, витираючи очі.

— А ви жахливі.

— Я знаю.

— Ви не актор, Деніеле. Ви спостерігач. Вам не можна зображати, ви одразу видаєте себе.

— Але сміявся я щиро.

— Це було найчесніше, що ви зробили за весь день.

Він подивився на неї. Волосся вибилося з-під шпильки, щоки порожевіли, в очах тремтіли залишки сміху. І він раптом зрозумів, що давно не бачив її такою, легкою, справжньою, без звичної захисної маски. «Ось вона яка, коли їй не треба бути сержантом», — подумав він і злякався, що вимовив це вголос.

— Що? — спитала Ребека.

— Нічого. Просто… добре, що ви погодилися.

— Погодилася на що?

— Торгуватися.

Вона засміялася знову, тихо, потім споважніла.

— Подивімося, що ми купили насправді.

У поліцейському гаражі вони поставили годинник на верстак, зняли задню стінку й обережно відкрили футляр. Усередині пахло старим мастилом і пилом. Механізм здавався цілим, маятник вільно гойдався. На внутрішньому боці кришки було приклеєно паперовий ярлик.

Деніел підніс лампу.

«Полагоджено. 17 вересня. Ніжку пружини замінено. Н. М.»

— Сімнадцяте, — повільно сказала Ребека. — Ніл зник одинадцятого.

— Через шість днів після зникнення.

— Отже, він живий.

— Або хтось підробив почерк.

— Ні. — Вона нахилилася. — Подивіться на «М». Бачите хвостик? Точно такий, як на шестірні з гравіюванням. Це його рука.

Деніел відкинувся на спинку стільця. Весь день він сміявся, а зараз по шкірі в нього пробіг холод: не від страху, а від дивного полегшення. Людина не згоріла, не зникла безвісти, вона десь працювала й чекала, коли прийдуть.

— Він лагодив годинники, — прошепотів Деніел. — І хтось продав їх Гортону.

— Гортон купив його в Клеркенвеллі, у старого майстра.

— Звідки ви знаєте?

— Він сам сказав. Поки ви сміялися, він пробурмотів під ніс: «Віддав за нього в Клеркенвеллі втридорога, а тепер продаю за безцінь».

Деніел підвів очі, і вони подивилися одне на одного мовчки, не всміхаючись. Потім одночасно потягнулися до телефону.