Ранок торгів

Стара К'яра сказала б: перевір іще раз. Зателефонуй Серрі, попроси копії протоколів, порівняй час дзвінка й час відкриття дверей, знайди хоч одну деталь, яка підтвердить, що Лука не брехав. Стара К'яра сиділа на ліжку з білою листівкою в руках і перераховувала докази проти нього так само послідовно, як каталогізувала чужі тріщини: ключ, нічні візити, брехня про понеділок, підозріла вправність, з якою йому вдавалося казати правду, не кажучи всього.

Усе це було правдою. І нічого з цього не мало ваги.

Вона згадала, як він стояв перед крамницею, оточений патрульними, з обличчям людини, в якої з-під ніг вибили підлогу, і як у цьому обличчі був не страх за себе, а страх за неї. Підробити це було не можна. Вона знала, як виглядають підробки: надто гладкі, надто вчасні. Цей страх не встиг набрати форми. Він був сирий і справжній.

К'яра підвелася, одягла куртку, взяла сумку й вийшла. На сходах вона зупинилася. Поклала долоню на двері, обернулася й зрозуміла, що не повернула ключ двічі. Лише раз. Вона вперше не перевірила замка.

Спускаючись сходами, вона всміхалася, як людина, що щось украла.

О пів на сьому вона сиділа в кабінеті Серри в казармі на Борґо Оньїссанті, і майор, неголений і сірий після безсонної ночі, пояснював їй стан справ, не підводячи очей від теки.

— Бенедетті не в камері. Він у кімнаті для свідків на другому поверсі, з кавою й ковдрою. Прокурор підписав затримання на сорок вісім годин, але дав мені строк до шостої вечора сьогодні. До шостої, бо завтра субота й справа перейде до іншого слідчого, який не знає ні вас, ні мене. Якщо до шостої я не принесу нічого, що спростовує версію дому, Бенедетті піде до Соллічано, а оригінал буде оформлено як крадене майно.

— А торги?

— Торги о п'ятій. — Серра підвів очі. — Заява директора звучить переконливо. Він написав, що репродукцію вкрав колишній клієнт, якому відмовили в купівлі. Що справжній лот сорок перший, підписаний і підтверджений другим експертом, лишається в сховищі й буде виставлений. Вони навіть здогадалися запропонувати нам оглянути його. Я не можу. У мене немає підстав заперечувати.

— Є, — сказала К'яра.

Вона поклала на стіл свою сумку й почала діставати з неї одну річ за одною, як дістають інструменти.

Монографія про Альді з дарчим написом на форзаці: «Per Chiara, con fiducia nel suo occhio. R.» Біла листівка, написана тією самою рукою. Копія накладної на ящик № 17, сфотографована в неділю. І фотокопія документа дві тисячі дев'ятнадцятого року, підпис «Adriano Benedetti», яку Джулія надрукувала напередодні ввечері, збільшивши до формату А4.

— Дивіться, — сказала вона. — Не на підпис. На літеру.

Серра нахилився над столом. Вона присунула до нього лупу.

— «Fiducia» на форзаці, — сказала К'яра. — «Fidarti» на листівці. «Adriano» і «Benedetti» в акті дві тисячі дев'ятнадцятого. В усіх словах, де є «d», стоїть та сама «d». Не літера, а жест. Лівий гачок, що йде вгору й назад, ніби рука забула зупинитися. Так він пише «d» усе життя. Це не підробиш, бо не помітиш. Підпис можна скопіювати. Звичку ні.

— А в дев'яносто восьмому?

— Ось. — Вона поклала поруч іншу копію. — Справжній підпис Адріано. «d» там коротка, звичайна, без гачка. Він писав її сорок років інакше. А в акті дві тисячі дев'ятнадцятого «d» із гачком. Той, хто підписав за мертвого, підписав своєю рукою, лише прикрасив її дідовою формою. Він усе зробив правильно, крім однієї речі. Він не зміг не бути собою.

Серра довго дивився на папери. Потім узяв зубочистку, покрутив і поклав на стіл.

— Це не доказ, — сказав він. — Це враження експерта. Графолог може сказати «так», може «ймовірно». У суді це тиждень суперечок.

— У вас є кілька годин.

— У мене є те, що ви зробили. — Він нарешті підвів на неї очі, і в них майнуло щось схоже на повагу. — Добре. Це дає мені право на термінову графологічну експертизу. Потрібен лише матеріал порівняння: зразки почерку директора. Ця книга, ця листівка. Може, знайдеться ще щось.

— Знайдеться. — К'яра відсунула лупу. — Він пише всі етикетки на «особливі» лоти сам. Золотим пером. Він нікому не довіряє цю роботу.

— Отже, етикетка з накладною на ящик № 17 уже в нашому розпорядженні, і з неї ми отримаємо зразок. Добре. — Серра присунув до себе блокнот. — Тепер торги. Ви будете в залі?

— Це моя робота. Лот сорок перший виставляють о сімнадцятій тридцять. Перед виставленням оцінювач підписує протокол стану. Другий підпис.

— І ви його не поставите.

— Я його не поставлю. — К'яра злегка всміхнулася. — Але не раніше, ніж це потрібно.

— Добре. — Серра відклав ручку. — Тоді план такий. Мій технічний фахівець прийде до п'ятої з портативним рентгенофлуоресцентним аналізатором. Прилад маленький, як фен. Він показує елементний склад за тридцять секунд. Якщо в ґрунті копії титан, ми доведемо це при всіх. Ви дасте нам сигнал. Я буду в залі в цивільному.

— А Орсола?

— Вона прийде з адвокатом. Свідчення готові. Вона підпише, щойно ви скажете.

— Джулія візьме три сертифікати. Вони лежать в архіві, на місці.

— Добре. — Серра потер обличчя долонею. — Тільки К'яро. Один раз. Мені треба, щоб ви розуміли. Якщо він викрутиться, ви лишитеся самі в залі з людиною, що знає, як вас зламати. Вам треба бути готовою, що він скаже вам те, чого ви не зможете витримати.

— Він уже сказав, — відповіла К'яра. — Він вчив мене брехати. Тепер я хочу подивитися, як він уміє слухати правду.

О десятій ранку вона була в домі. Північна зала вже перетворилася на театр: ряди стільців, подіум, кафедра з яскравим світлом, темно-червона драпіровка, що ховала нелюбі флорентійцям плями на стінах. Робітники вішали останні таблички. Хтось з ранку розвіз лілеї по вазах.

Раймондо стояв у центрі зали в темному костюмі, який одягав лише на найбільші торги, і розмовляв із кимось із персоналу. Побачивши К'яру, він урвав фразу й пішов їй назустріч, розкинувши руки.

— Дівчинко моя, — сказав він. — Ти чула? Яка підлість. Учора в нас украли репродукцію. Виставковий примірник, він коштував копійки, але сам факт… Бенедетті. Я ще в неділю відчував, що з ним щось негаразд.

— Я чула.

— Ти бліда.

— Мені вже казали.

Він розсміявся й узяв її під лікоть.

— Сьогодні ти другий підпис на моєму головному лоті. — Він вийняв із кишені протокол стану лота, складений учетверо, і простягнув їй разом із золотим пером. — Розпишися зараз, щоб я міг покласти папір у теку. Лишилися дрібниці.

К'яра глянула на аркуш. Лот сорок перший. «Дівчина з ліхтарем». Графа «Підпис другого експерта» була порожня.

— Я підпишу в залі, — сказала вона. — Як завжди. Перед самим лотом. Ви ж знаєте, я не звикла розписуватися заздалегідь. Рука має бачити картину.

Він дивився на неї секунду, дві. Обличчя його не змінилося. Потім прибрав перо в кишеню й сказав м'яко:

— Ти завжди була забобонною.

— Я оцінювач.

— Ні. — Він усміхнувся. — Ти моя дочка, за всіма суттєвими ознаками. Хай буде в залі.

І відійшов до флористів. К'яра дивилася йому вслід і ловила себе на дивному почутті: їй було майже шкода його. Він обрав хибний спосіб любити, але любив рівно настільки, наскільки був на це здатний. І саме тому, що любив, він не міг уявити, що вона з ним зробить.

До торгів лишалося п'ять годин. Вона пішла нагору, до архіву, до Джулії.