Перша зустріч на нейтральній території

Кабінет Артура Пенна був обставлений із такою ретельною нейтральністю — бежеві стіни, сірий килим, єдина рослина, явно пластикова, — що здавався спеціально спроєктованим місцем для переговорів між людьми, які терпіти не можуть одне одного.

Дані прийшла на три хвилини раніше і зайняла стілець ближче до дверей — стратегічна позиція, що забезпечує швидкий відхід у разі потреби. Тео з’явився на хвилину пізніше, що, як вона підозрювала, було розраховано спеціально: достатньо, щоб не виглядати спізнілим, але достатньо, щоб змусити її чекати.

— Марлоу, — сказав він, сідаючи навпроти з виглядом людини, яка прийшла на важливі ділові переговори, а не на зустріч із сусідкою, чия дошка вчора оголосила його каву засобом самобичування.

— Кессіді, — відповіла вона тим самим тоном.

Артур Пенн, чоловік років п’ятдесяти з виглядом людини, яка бачила забагато подібних зустрічей, щоб чомусь дивуватися, роздав кожному по теці з документами.

— Отже, — почав він, — базова логістика. Спільна кухня розташована в колишньому складському приміщенні між вашими залами. Вона буде обладнана єдиною професійною кавомашиною — новою, кращою за ту, що була в кожного з вас окремо, — спільним холодильним блоком і єдиною системою зберігання сухих продуктів. Графік користування кухнею ви узгодите між собою.

— Узгодимо між собою, — повторила Дані таким тоном, ніби їй запропонували узгодити між собою поділ майна після розлучення, якого не було.

— У мене ранкова випічка починається о п’ятій, — сказав Тео. — Гадаю, це не підлягає обговоренню.

— У мене теж випічка починається о п’ятій, — сказала Дані. — Технічно першою була я. У мене є свідки.

— У тебе є один постійний клієнт, який іноді плутає ранок із вечором.

— Не смій чіпати Гарольда.

Артур Пенн подивився на обох поверх окулярів із виразом людини, яка починає розуміти, чому об’єднання оренди далося власнику будівлі так важко.

— Можливо, — сказав він обережно, — варто розглянути позмінний графік. Наприклад, парні дні — кухня насамперед ваша, пані Марлоу, непарні — ваша, пане Кессіді. З огляду на взаємну ввічливість, звісно.

— Взаємна ввічливість, — сказав Тео, — цікава концепція.

— У тебе багатий словниковий запас для людини, яка минулого місяця переклеїла мою рекламу щасливої години своєю поверх, — сказала Дані.

— Це був випадок. Вітер.

— Вітер, який акуратно приклеїв твій листок рівно поверх мого, використовуючи, цитую власні слова свідка, «забагато скотчу для випадковості».

Тео відкрив рота, явно збираючись захищатися, але передумав і замість цього подарував їй усмішку, яка, всупереч будь-якій логіці, була майже чарівною. Дані зненавиділа себе за те, що це помітила.

— Гаразд, — сказав він. — Парні-непарні. Домовилися. Але кавомашина — спільна, і я наполягаю, щоб її чистили після кожної зміни, а не залишали, — він виразно подивився на неї, — як дехто залишає піну від молока на весь наступний день.

— Це було один раз.

— Тричі, якщо вірити моєму бариста.

— Твій бариста перебільшує, бо ти платиш йому за лояльність круасанами.

— Я нікому не плачу круасанами. Круасани — це святе.

Артур Пенн тихо закрив свою теку, вочевидь вирішивши, що подальша його участь у розмові не потрібна, і що обидва, здається, чудово впораються зі знищенням одне одного самі.

— Перехід відбудеться в понеділок, — сказав він, встаючи. — Будівельники завершать перегородку до вихідних. Бажаю вам обом… продуктивної співпраці.

Дані й Тео вийшли з кабінету одночасно, застрягши на секунду в дверному прорізі плече до плеча, і обоє відступили з однаковою поспішністю, ніби випадковий дотик був тривожною сигналізацією.

— До понеділка, Марлоу, — сказав Тео, вже відступаючи до своєї кав’ярні.

— Не чекай, що я буду рада тебе бачити, — крикнула вона йому вслід.

— Я й не чекав. Я звик до розчарувань.

Дані пирхнула — гучніше, ніж планувала, — і намагалася не помітити, що кутики її власних губ зрадливо здригнулися вгору, поки вона йшла назад до своєї кав’ярні.