Корпус Б

У суботу, рівно о шостій вечора, Джейк сидів у своєму фургоні на заводському паркінгу «Голловей Клінтех» і жував сендвіч із прісним сиром, розглядаючи охорону. Охоронці, двоє, нудьгували. Один читав журнал, другий дивився в телефон. Над воротами горіли жовті лампи, за ними темніли довгі корпуси із сірого бетону, а над дахом Корпусу А здіймалася біла пара: завод працював цілодобово, і субота була йому байдужа.

Він приїхав з однієї причини. Треба було на власні очі побачити, де лежить модель.

Ще зранку він перечитав старі листи й знайшов підтвердження: сервери QA-MON розміщені в Корпусі Б, у закритій прибудові з окремим входом. У листі Дани Квінн були навіть подробиці: «Нам потрібна вологість не вище 40 % і власне живлення. Ми виділили колишній архів на другому поверсі».

Він упізнав це місце одразу, щойно в’їхав на територію: приземкувата будівля в кутку ділянки, із заґратованими вікнами й одними сталевими дверима.

О пів на сьому біля дверей зупинився сірий седан. З нього вийшла жінка років тридцяти, в темній куртці, з рюкзаком на одному плечі. Коротке темне волосся, крок швидкий і непевний, як у людини, що йде по тонкій кризі.

Дана Квінн.

Джейк поклав сендвіч і повільно сповз нижче на сидінні. Жінка приклала картку до зчитувача, двері пискнули, і вона зникла всередині.

Він почекав десять хвилин. Потім п’ятнадцять. На двадцятій хвилині до будівлі під’їхало друге авто, темно-синє, спокійне, з хромованим значком, на якому мерехтіло світло ліхтаря. З нього вийшов сивий чоловік у коричневому пальті.

Роланд Ешбі.

Він не поспішав. Постояв біля машини, поправив шарф, подивився на небо, як дивляться на погоду перед довгою дорогою. Потім підійшов до дверей і ввійшов без картки: Дана відчинила йому зсередини.

Джейк сидів у фургоні, відчуваючи, як у нього калатає серце десь у районі горла. Йому здавалося, що він дивиться чуже кіно: усі деталі на місці, а сенс від нього вислизає. Що робить фінансовий директор у суботу ввечері в закритій серверній прибудові в компанії молодої інженерки? Любовна історія? Шантаж? Втеча з касою?

Він виліз із фургона. Охоронці не звернули на нього уваги: робітники, підрядники й техніки ходили тут у будь-який час, а його куртка з логотипом «Сайкс Аудіо» була досить схожа на робочу. Він пройшов уздовж паркану, дійшов до задньої сторони Корпусу Б і знайшов те, що шукав: маленьке віконце з нещільно зачиненою кватиркою.

Він став навшпиньки. У щілину пробивалося жовте світло й голоси.

— …не можу більше, — казала Дана. Голос у неї був тонкий, надірваний, і крізь гул вентиляції долітали уривки. — Роланде, ви сказали: один раз. Потім ще один. Потім третій. А тепер вона в центрі, і я щодня…

— Дано. — Голос Ешбі був м’який, майже батьківський. — Вислухай мене. Ми нікому не завдамо шкоди. Ми просто даємо ситуації трохи допомогти самій собі.

— Ви підставили невинну людину!

— Я знаю.

— Що значить «знаю»?!

— Це значить, що я не сліпий. Я бачу, що роблю, і щоночі думаю про те, кого доводиться ранити. — Він помовчав, і далі слова потонули в шумі вентилятора. Джейк вловив лише: — …у середу все вирішиться. Я все підготував. Лену ми захистимо.

— Це брехня, і ви це знаєте.

— Ні, Дано. Це план.

Джейк притиснувся до стіни. Усе, що він чув, не вкладалося в голові. Не крик, не погрози, не жадібний шепіт. Втомлена, ввічлива людина, яка свідомо малювала голос невинної жінки в чужому протоколі й, здається, щиро вважала, що чинить правильно.

Він раптом зрозумів, що чує найнеприємніше, що може почути чесна людина: у цього зла є причина. Яка, він не знав. Але відчував, що вона існує й що вона не про гроші.

Тиша в прибудові затяглася. Потім Дана сказала крізь сльози:

— Я завтра їду на кілька днів. До сестри.

— Дано, прошу…

— Не просіть. Я не можу.

— Добре, — сказав Ешбі. — Тільки останнє: залиш установку ввімкненою. Розклад на середу завантажено, і о десятій ранку сигнал піде сам. Ти нічого не мусиш робити.

Щось гупнуло. Скрипнув стілець. Джейк відскочив від вікна й тієї ж миті почув, як відчиняються задні двері.

Він метнувся за ріг, притиснувся спиною до бетону й затамував подих. Важкі кроки пройшли за три метри від нього. Потім настала тиша, порушувана тільки гулом заводу.

— Я знаю, що ви тут, — тихо сказав жіночий голос.

Джейк повільно визирнув. Дана стояла біля дверей, зіщулившись і обхопивши себе руками, із червоними від сліз очима. Вона дивилася просто на нього.

— Ідіть, — сказала вона.

— Дано…

— Будь ласка. Просто ідіть. Якщо Ешбі вас побачить, він зрозуміє, що ви знаєте, і тоді… — Вона труснула головою. — Я не хочу, щоб комусь стало гірше. Я хочу, щоб усе припинилося. Але не так.

— Тоді допоможіть мені.

— Я не можу. — У її голосі задзвеніла нота, яку Джейк чув лише в записах людей, на яких тиснули надто довго. — Якщо я допоможу, він утратить усе. А з ним дуже багато людей. Ви розумієте? Він не лиходій. Він просто… злякався.

— Він підставив Лену Врабек.

— Я знаю. — Дана витерла обличчя долонею. — Тому й кажу: ідіть. Поки ще не пізно. Поки я не передумала й не сказала щось, про що пошкодую.

Вона раптом ступила вперед, сунула йому в руку щось маленьке й холодне й швидко повернулася до дверей. Двері за нею зачинилися з тихим клацанням.

Джейк розтиснув пальці. На долоні лежала карта пам’яті завбільшки з ніготь. На наліпці чорним маркером було виведено: «Тільки для Лени».

Він стояв у темряві, слухаючи, як шиплять заводські труби, і вперше за тиждень подумав, що йому бракує не доказів, а мужності. Він знайшов ключ до розгадки, але цей ключ був викуваний із людського болю. Ешбі не злодій, не негідник, не скнара. Він людина, що дійшла до краю й ступила, бо іншого виходу не бачила.

І чим точніше Джейк це розумів, тим дужче йому хотілося зателефонувати Лені й сказати: «Пробач. Я знав про архів із самого початку».

Він дістав телефон, але екран залишився темним. Безсилий і розгублений, він сунув карту до кишені куртки й пішов до фургона, відчуваючи на спині холодний погляд жовтих ламп.

Коли він сідав за кермо, з-за воріт виїхала темно-синя машина й повільно проминула фургон. За склом Джейк на секунду побачив профіль сивого чоловіка. Ешбі не відвернувся. Він трохи кивнув, як кивають сусідові по сходовому майданчику, і поїхав далі.

Він знав, що Джейк тут.