ДРУГЕ БАРОНСТВО

Через пів години я знову завітав до трапезної. Як я і думав, барон, наче учень, висунувши язика в куточок рота, старанно виписував букви на другому документі. Але йому залишилося зовсім небагато — почекаю. Я сів у голові столу і з нудьгуючим виразом на обличчі став дивитися в бік вікна.

За ці пів години я встиг зайти на кухню і попередити, що обід трохи зсувається в часі; завітав до Ліз, але вона була заклопотана, тож зовсім нешанобливо спровадила мене; і ще зайшов до економ-двору. Там стало більш гамірно, і селяни вишикувалися в чергу зі своїми возами. А оскільки на кожному возі —плата податків одразу від двох чи навіть трьох людей, то господарчий-двір нагадував вулик.

До речі, потрібно завести собі пасіку і знайти гарного бджоляра. До цієї думки я прийшов, побачивши, що люди здають мед і віск. Вигідна справа: майже нічого не вкладаєш — і отримуєш мед! Поставлю завдання по вуликах нашому теслі, нехай потихеньку робить їх та рамки. А ще потрібно медогонку зробити й інші пристосування. Роботи в нього після метальних машин небагато: останнім часом я лише змусив його передивитися всі меблі, щось підремонтувати, щось підлакувати.

— Дописав! — повідомив мені барон, і свідки, які вже встигли знудьгуватися, заворушилися на своїх місцях.

— Ставте підпис, любий бароне, і ви, поважні свідки, — тільки й сказав я.

Вони поставили підписи на обох документах, і останній обережно прибрав руки, щоб бува не розмазати чорнило. Я подивився на Крістофа. Той підійшов і рясно засипав документи мілким піском. Потім, струсивши пісок, знову розклав папір на столі. Я підійшов, заклавши руки за спину, і трохи нахилився, порівнюючи два документи. Усе як слід: вказано, коли і де складено документ у присутності свідків. І свідки поважні. Я знову подивився на Крістофа. Він підійшов до столу і згорнув один договір у сувій, а потім підійшов до дверей, передав документ одному зі своїх людей і знову зачинив двері.

Запала тиша. Здається, у барона відпала щелепа. У інших теж на обличчях читалася спантеличеність і збентеження. Я відійшов до вікна і поклав ліву долоню на навершя меча.

— Бароне, ви можете бути вільні.

— Пробачте, але ж ваш підпис…

— Я не збираюся продовжувати з вами договір, бо ви порушили умови попереднього.

— Де я порушив присягу?! — заволав барон, і обличчя в нього почервоніло.

— Згідно із законом, який був виданий у травні вісімнадцять років тому, та доповнень і уточнень до нього, кожен васал повинен скласти присягу новому сюзерену не пізніше ніж через сорок днів, як король дасть дозвіл на володіння землями своєму васалу. І не пізніше ніж тридцять днів від моменту, як васал короля прибуде на свої землі. Ви прострочили обидва терміни і не склали омажу за виділений час.

— Але ж вас не було на місці!

— Це коли мене не було на місці? Тиждень тому чи два? Тільки останні кілька днів я перевіряв свої фортеці на кордоні, але пробачте! Я не повинен питати у вас дозволу, коли і що мені робити. Отже, я анулюю попередній договір і розриваю з вами всі стосунки. Можете забрати особисте майно, як-от посуд, людей, якщо вони народилися не в цих землях і найняті вами, та чимчикувати куди захочете.

Він подивився на свої руки, на яких залишилося кілька чорнильних плям.

— То навіщо я писав ті грамоти? — знову заволав він.

— Щоб я мав докази, що не вчинив свавілля проти вас. Документ написано вашою рукою, і там стоїть дата, яка підтверджує, що ви порушили закон короля. Стоять підписи свідків.

Він схопив примірник, який залишився на столі, і пошматував його з такою люттю, наче то був я. Обернувся до свідків. Вони ховали очі, і він зрозумів, що вони його не підтримають. Святий отець зовсім не при справі, інші бояться, бо вже пішов розголос, що мене кілька разів намагалися вбити, але я в кожному випадку покарав злочинців.

— Та я тебе, паскудо! Та я тебе… на палю посаджу, засмажу живцем, здеру шкіру, наче з худобини!

— Дотримуйтесь поваги до старшого за титулом, любий бароне, — непомітно наблизився я до нього особливим кроком досвідчених фехтувальників.

Це коли все, що вище коліна, не рухається і статичне, і тільки ступні пересувають тебе по підлозі вперед чи назад. Зараз він якраз на відстані меча, якщо простягнути до нього руку.

— Я тебе… — все ще не міг оговтатися від нових реалій барон і схопився за свій меч.

Блискавичний змах меча — і я одразу вклав його в піхви. Кисть барона, якою він вхопився за руків'я, стала червоною. Ну от, тепер у нього будуть погано розгинатися пальці. Може, не всі, а лише два. Тоді йому пощастило.

Знову стало тихо, і лише він ненависницьким поглядом дивився на моє обличчя, ніби хотів запам'ятати його назавжди. Та мені байдуже: я бачив надто багато лютих поглядів, і де тепер вони?

— Чого витріщився, пика свиняча?! Якщо будеш на мене дивитися такими очима, я тобі їх видавлю! А ну погляд у підлогу!

Він дійсно опустив погляд до підлоги і, проричавши щось на зразок:

— Я це запам'ятаю! — пішов на вихід, і свідки пішли за ним.

— Крістофе, ми їдемо!

— Так, мілорде, і запасних коней я наказав взяти також.

— Гарна робота, капітане. Гарна робота. Як тільки я отримаю від селян… ну і сплачу що я винен королю, я передивлюся вашу зарплатню і зарплатню ваших хлопців. А також повернемося до розмови про наших інформаторів, які повинні бути всюди.

— Дякую, мілорде! Честь служити вам!

До замку барона ми дісталися швидше за нього. Може, він спинявся, щоб заїсти свій стрес? А може, домовлявся з таємним покровителем про зустріч, для чого потрібно було зупинитися і написати листа. Можливо, стежки, якими ми мчали, і зміна зморених коней на свіжих допомогли бути швидшими. Ще не настав вечір і не закотилося сонце, коли загін моєї особистої охорони і Крістофа опинився у нашому таборі під стінами баронського замку. Обоз вирушив сюди першим, але їх трохи обігнала кіннота.

Навколо замку вже кружляли патрулі, і, як мені доповіли, ніхто його не покинув. До воріт пришпилили мій наказ, де писалося, що за намагання зрадити мене і недотримання васального права барон буде вигнаний із цих земель. Я подивився на мури. Цей замок був простішим. Вальрам Тротен не хотів вкладатися в будівництво, тим більш що його замок знаходився найдалі від ущелини, яка була основною загрозою для королівства.

Дохід у нього був меншим, ніж у покійного барона Корвіна, і я так зрозумів, він не намагався заробляти більше або приховував частину статків. А ще можливе таке, що він за ті гроші годував свого таємничого захисника, який давав йому надію на звільнення від мене. Хто ж то був? Знову граф Брієнн? Чи, може, інший, землі якого межують із цими землями? Потрібно виділяти гроші на шпигунів. Погано жити, не знаючи, з якого боку на тебе вчинять замах.

У таборі ставили намети і варили їжу. А ми ж так і не пообідали! Кілька патрульних загонів пішки пішли в навколишні кущі та в ліс, і повернулися кінні роз'їзди. Їх уже непомітно підмінили піші вояки. Вже сіло сонце, коли з'явився невеличкий загін барона. Кисть руки в нього була перемотана. Отже, заїжджав до якогось цілителя? Він одразу направився до головного шатра, і я махнув рукою Крістофу, який саме всівся поїсти гарячої каші. Ми кинули свої миски й, одягнувши чорні хустки та надвинувши на очі капелюхи, пішли за бароном.

Табором керував Кевін Дорн, і саме він зараз сидів у найбільшому шатрі, розглядаючи якісь документи. Охорону барона спинили біля входу, і хоч як там він лаявся, але до шатра пустили лише барона й ще двох. Ми з Крістофом увійшли безперешкодно. От же ж, цей барон! Демон його вхопи! Не міг з'явитися трохи згодом? Вкотре не дав поїсти!

У шатрі в кутку було розстелене похідне ліжко зі шкурами. За низеньким столом сидів сам Кевін, і позаду нього стояло двоє вояків. Ми безшумно стали позаду барона біля самого передпокою в шатер. Лунала лайка, і тому шорох завіси передпокою ніхто із тих, хто увійшов, не почув.

— Що це за табір і яке ви маєте право перешкоджати моєму поверненню додому? Ви знаєте, хто я такий? Чому мене спинили? Хто ви такий і як вас звуть, я буду скаржитись!

Сержант почав відповідати і його густий голос заповнив весь шатер і заставив барона змовкнути.

— Мене звуть Кевін Дорн, я людина, яку граф Гренкард наділив високими повноваженнями керувати цим загоном і приймати рішення. Ви — барон Вальрам Тротен. Раніше ви були васалом графа Стівена Вайлота, але після смерті останнього ви не склали омаж перед графом Річардом Гренкардом, який зараз є сюзереном цих земель і людей, що проживають тут. Отже, ви порушили васальне право і тепер ви вигнанець. Можете написати своїм людям у фортецю листа, і я передам його, якщо в листі не буде підбурювань до повстання. Однак хочу попередити вас, що трибушети вже тягнуть сюди, і через два дні в разі спротиву ми зруйнуємо стіни цієї фортеці.

Запала тиша, і навіть було чути, як потріскували свічки.

— Це неможливо! Це неподобство! Отже, цей сучий син усе прорахував і підготувався!

— Попрошу вас у моїй присутності не лаяти мого лорда, бо я застосую до вас силу, щоб спинити лайку, — рівним голосом сказав Кевін і подивився за спину барона, тобто на нас.

Я кивнув головою. Усе як у постановці бродячих артистів. Кожен знав свої слова і дії. Барон озирнувся наполохано. Ми опинилися в нього за спиною, нечутно наче привиди. Це лякає. З-під плащів стирчать руків'я мечів, і на них грають відблиски від свічок. Він зрозумів, що силою він нічого не вирішить. І обличчя в нього знову червоне. Хоч би здоров'я не підвело нашого барона! А що як упаде зараз і закотить очі? Він не впав, змирився й опустив голову.

— Де я можу переночувати? — спитав він уже тихим голосом.

— Вас проводять, — показав відкритою долонею в бік матерчатого передпокою Кевін. Ми з Крістофом розступилися, пропускаючи повз себе барона та його охорону.

— Але вам доведеться здати свою зброю! — додав у спину сержант. — Завтра вам її повернуть.

Барон бува скинувся, але приречено махнув перев'язаною рукою і зняв разом із портупеєю свій меч у піхвах. Охоронці зробили те саме. Ну і навіщо нам тримати тридцять бійців для охорони озброєних заколотників, коли достатньо і трьох, щоб сторожити неозброєних? А сержант гарно себе повів і навіть не встав із табурета. Вищий бал!

Коли барона та його роззброєну охорону повели до шатра, призначеного для них, ми з Крістофом зсунули капелюхи вгору й зняли пов'язки з облич. Кевін піднявся і схилив голову:

— Мій лорде!

— Сидіть, сидіть, Кевіне. Гарно зіграли свою роль. Ви коли-небудь бачили вистави бродячих акторів?

Він не наважився сісти і продовжував стовбичити великою брилою в своїх обладунках.

— Було один раз на ярмарку в Робургу. У нас таких ярмарків, на жаль, немає. А виручка від торгівлі була б гарною!

— Дякую за підказку. А ми влаштуємо свій ярмарок. Кажуть, сюди приїздять люди з імперії, от і організуємо торгівлю ближче до ущелини. Звісно, потрібно буде деякий час бути насторожі під час такого ярмарку, але каміння вже возять до вас?

— Так, мілорде. Уже починаємо складати його в штабелі, щоб швидко порахувати і було легше зробити розрахунки.

— От і гарно. Перекриємо ту ущелину міцною брамою, і маю надію, що це зміцнить нашу оборону.

— Ще й як! — висловив свою думку сержант.

— А після того, як похолодає, почнемо тренувати вояків за отим планом, який я вам передав.

— Так, мій лорде, усе зробимо в найкращому вигляді.

— Ну, тоді ми підемо, щоб не надокучати вам, та й поїсти ми ще не встигли через цього барона.

— Дякую вам, мілорде, що прослідкували за постачанням. Бійці задоволені, і я вже сказав їм, що до зими кожен отримає теплі речі.

— Так, поки що тільки одяг. Обладунками та зброєю займемося наступного року.

— Та я ж розумію, що це великі витрати, і от я дивуюся: куди в такому разі витрачав гроші колишній граф?

Я не став відповідати йому. Бо зараз я йду в мінус і не отримую жодного шеляга, усе вкидаючи у вояків та майбутнє укріплення. І це ще я не витрачався на розчин, мулярів, вапнярів та теслярів. Маю надію, що мій лист до батьків вдови барона Корвіна нарешті колись прийде і я отримаю за неї викуп. Інакше не знаю, як і викручусь. Ну, ще хіба завтра обчищу цього барона. Вигідна то справа — мати серед васалів заколотників! І що б я ото робив, якби вони робили вигляд, що цілком підкорюються?

Ми повернулися до багаття і всілися їсти остиглу кашу. Гарно, хоч трав'яний чай ще був біля вогнища, тобто гарячий. Спати не хотілося, і майже до ранку ми в тісному колі розмовляли, згадуючи різні кумедні випадки зі свого чи чужого життя. Приходили вояки із засідок, коли їх підміняли наступні охоронці, хтось ішов відпочивати, хтось приєднувався до нас, і казанок із трав'яним відваром наповнювали та кип'ятили знову і знову.

Нарешті розвели багаття для готування сніданку, і на сході небо стало червоним. Посвистуючи крилами, пролетів косяк диких качок, прямуючи до якихось боліт чи косовиськ. Якось бачив, як качки ходять там, де косили зерно, і вибирають зернятка зі стерні. Гарнізон баронського замку не спав: на стіні всю ніч палали смолоскипи і ходили люди. Під ранок випала роса, і з шатрів скочувалися краплі вологи. Табір почав прокидатися, і гамору стало більше, а я шепнув кілька вказівок нашому кашовару.

Коли і барон вийшов із шатра, у якому ночував, він подивився, як усі з апетитом наминають сніданок та черпають трав'яний відвар з великого казана, і теж послав своїх людей до вояка, який розпоряджався їжею. Коротше, з нього попросили грошей. Не багато, а як зазвичай виставляють рахунок у таверні. Він відмовився і сердито очікував, коли всі поїдять і нарешті займуться його справами. Зброю йому ще не повернули, і тому він не коношився. Очі в нього бігали, і він, неквапливо прогулюючись, спробував піти в бік замка. Але його завернули наші дозорні, які стояли найближче до воріт фортеці.

— Не думав, мілорде що ви захочете з барона грошей за сніданок, – трохи здивувався Крістоф.

— Якби він не лаявся…Та ця каша іде з моєї скарбниці! Кого хочу, того і пригощаю! — невдоволено відповів я та пішов ближче до фортеці.

Його помітили зі стіни, і мені це на руку. Чим швидше тут впораємось, тим швидше опинюсь вдома. Ворота прочинилися, і до нас вирушила делегація з десяти людей. Їх пригальмували до розпорядження сержанта Кевіна, але потім, розпитавши, хто вони, пропустили до барона. Про що вони там радилися у шатрі, який виділили барону, я не знаю. Нехай присилають сюди скільки завгодно людей, але назад ми відпустимо тільки одного — для інформування тих, хто залишився у фортеці.

Барон знову учинив скандал і почав кричати, щоб його пропустили додому, що він хоче їсти, і таке інше. Довелося зненацька з'явитися мені, і він притишив свої крики, ба, навіть змовк. Сержант вклонився мені, притиснувши долоню до грудей:

— Ви супроводжували балісти, мілорде? — голосно спитав він, і барон стих, дослухаючись до нашої розмови.

— Так, трибушети на підході, а з ними ще сотня вояків. Думаю, ми тут довго не затримаємось.

Плечі в барона зовсім опустилися, а я продовжував балакати з сержантом:

— Пропонуйте гарнізону здатися своєму сюзерену; в разі спротиву страчу всіх, хто тримає зброю, через одного, — наказав я суворим голосом.

— Зараз зробимо, у нас якраз прийшли десятеро звідтіля, от і відпустимо одного щоб він повідомив про умови.

— Ведіть його до мене, — наказав я.

Розмова була недовгою. Вибрали простака з охоронців барона, і я йому пояснив, що він повинен передати жінці Вальрама. Перше — відчинити браму і впустити військо всередину, друге — скласти зброю. А далі вже я дозволю їй возз'єднатися з чоловіком. Ще трохи більше ніж пів години — і ворота відчинили. Гарнізон і тут налічував десь п'ятдесят вояків. Навіть у моєму замку було менше!

Їх одразу поділили. Тридцять приберуть звідси, а замість них на деякий час залишаться тридцять наших, перевірених. Біля скарбниці і канцелярії одразу поставили охорону. В замку піднялася страшна метушня, бо я зажадав, щоб барон покинув цю фортецю сьогодні до обіду. Тридцять вояків, оглядаючись, пішли пішки до місця нової дислокації з кількома нашими на конях — щоб не заблукали. Зброї я їм не залишив, і обладунки вони зняли теж.

Я стояв на стіні й милувався довколишніми краєвидами. Гарна картинка. До мене підійшов Крістоф, котрий топтався з охоронцями трохи осторонь.

— Гарне надбання, мілорде.

— Враховуючи зібраний врожай, непогано.

— Ще не всі заплатили податки, — кивнув він на кілька возів, які прямували до замку.

— Ну, а що ти хочеш? Наприклад, капусту ще не час рубати. Слухай, капітане, а ти сам не думав придбати собі таке господарство? Оженишся на юній баронесі і теж станеш бароном через зв'язок з нею. Тобто ваші діти вже будуть стовідсоткові маленькі барончики та баронята. Як тобі таке? Ти одразу не відповідай, переспи з цією думкою. Зруйноване у тому замку з часом відремонтуєш, і буде в тебе гарний замок і не так далеко від мене. Познайомся з Гердою. Може, вона і не така страшна, як тобі здається.

— Вона досить вродлива, мілорде.

— Я не бачив ні її, ні її матусю. Кажуть, якщо хочеш побачити, якою буде твоя дружина, подивись на її матір.

— Мабуть, у цьому є сенс, — погодився він задумливо.

— То що тебе стримує?

— Ви ж сказали переспати з думкою, а самі тиснете на мене.

— Гаразд! Справа не нагальна, можна почекати. Але щоб не було сліз та горя, спробуй заприятелювати з дівчиною. Кажуть, що вона вже має зріст як у матері. Тобто зовсім не дитина, та й скоро їй п'ятнадцять виповниться. Я ще не казав їй про своє опікунство. Трохи почекаю, поки в матері здоров'я не таким кволим буде, а тоді вже побалакаю з ними. Зараз не хочу їх турбувати своєю пикою вбивці. Ага, і по барону: обшукувати скрині які він буде вивозити не потрібно, але заміряй відстань від краю до дна всередині скрині і ззовні. Ну й на стінки звертай увагу. Все що заховано у подвійному дні потрібно вилучити. Срібний посуд і таке інше, що може вважатися його речами, торкати не треба, як і прикрас жінки та на ньому. Свою зброю, обладунки теж нехай забирає. Коней для жінки й нього і лахів два вози. Не більше. Не думаю, що він набере скарбу більш ніж на два вози. Всі його люди нехай ідуть пішки.

— Чотири коня. Зрозумів, мілорде, — вклонився Крістоф і, махнувши рукою двом своїм людям, пішов виконувати.

Я ще деякий час помилувався навколишніми красотами і теж пішов униз у супроводі ще двох охоронців у чорних плащах. По стіні вже циркулювали наші вояки. Після обіду, хоч і з криками та сльозами, випхнули барона за браму. В одній скрині таки були сховані монети, та ще й золоті. Але нарешті запанувала тиша. Ще деякий час розбиралися зі скарбницею та балакали з економом, який не захотів їхати з паном. Знайомились із помічником скарбничого, бо отой худий дядько з тонкими, майже синіми губами, який завідував грошима та їх підрахунком, поїхав собі. Він був не місцевий, барон його десь винайняв.

Люди, які залишалися під владою помічника домоправителя (управитель теж пішов з хазяїном), отримали точні вказівки. Я запевнив їх, що до зими в них з'явиться новий володар цього лену. Головний над вояками гарнізону склав швидку присягу мені. Це тимчасово, але нехай буде. Потім ми забрали гроші, залишили розписку новому скарбничому і вже вночі були вдома, бо не гнали коней, як до баронського замку.

Кіннота зупинилася в нашому замку, і їх розмістили в приміщеннях у самій стіні, яка оточувала мою фортецю. Коні просто тинялися по господарському двору, бо стаєнь для майже семи десятків коней у нас не було. Але не страшно: ще тепло, дощ не передбачається, ясла повні їжі, а в коритах — свіжа вода. Завтра вони вже повернуться до місця свого розташування.