Розділ 13. Останнє підняття

Вирішальна ніч почалася спокійніше, ніж будь-хто з команди наважувався сподіватися. Місяць ховався за щільною хмарністю, обіцяною Мортеном ще три дні тому за його власними розрахунками погоди, і видимість на поверхні впала до того самого рівня, який робив нічні операції ризикованими для дихання, але благословенними для непомітності.

— «Меридіан Сальвідж» тримає курс на північну окраїну рифу, — доповів Мортен, не відриваючись від радара. — Їхній основний корабель і патрульний катер обидва змістилися туди за останні шість годин. Брехня спрацювала.

По палубі пройшла хвиля стриманого, майже забобонного полегшення — рано було святкувати, але вперше за багато днів у команди з'явилося відчуття, що план, яким би хитким він не був побудований на зізнанні Саскії та її продовжуваному, тепер контрольованому зв'язку з ворогом, дійсно працює.

— Починаємо, — сказала Єва, і слово це, вимовлене тихо, привело в рух усю ретельно відрепетувану послідовність дій, яку команда відпрацьовувала подумки останні два дні.

«Наутілус-4» пішов під воду першим, з Оуеном за штурвалом, прямуючи до справжнього місця підняття — істинного трюму «Санта-Клари», розташованого в добрих трьох милях від того фальшивого орієнтира, яким команда годувала Хейла останні дні. Слідом спустилися Єва й Лейла, щоб вручну завершити навантаження решти цінностей, надто дрібних і розсипаних, щоб забрати їх одним рухом вантажного відсіку підводного човна.

Робота йшла швидше, ніж у попередні тижні, — відпрацьовані рухи, знайомий маршрут крізь вузький прохід, впевненість людей, які повторювали одну операцію десятки разів. Але саме ця впевненість, як пізніше визнавала собі Єва, стала однією з причин того, що ніхто не звернув достатньої уваги на ледь помітний скрип, що долинув із глибини проходу приблизно на середині третього рейсу тієї ночі, — звук, який за інших обставин змусив би Лейлу негайно зупинити роботу й перевірити кріплення.

Обвал почався без попередження — не з оглушливого гуркоту, а з раптового, майже беззвучного зміщення балки над головою Лейли, яка в цей момент перебувала глибше за інших, укладаючи останню партію монет у переносний контейнер біля самої межі обваленої кормової частини корпусу.

Єва, яка перебувала за десяток метрів далі проходом, почула не сам обвал, а зміну тиску води — поштовх, що прокотився крізь товщу, за яким пішла хвиля піднятої каламуті, надто раптова й надто щільна для звичайного осідання мулу.

— Лейло! — крикнула вона в підводний зв'язок, розвертаючись назад тим рухом, який відпрацьовується роками тренувань і який тіло виконує швидше, ніж розум встигає осмислити те, що відбувається.

Відповіді не було. Тільки тріск перешкод і, через кілька болісних секунд, коротке, задихане: «Тут. Притисло. Не критично, але не можу вибратися».

Коли каламуть осіла достатньо, щоб щось розгледіти, Єва побачила те, чого боялася з самого початку експедиції: частина кормової обшивки, яку Лейла з такою точністю знешкодила ще в третьому розділі їхнього походу, нарешті не витримала багатоденного навантаження постійного руху водолазів крізь вузький прохід і осіла саме там, де Лейла в цей момент перебувала. Балка, не така масивна, щоб роздавити, але достатньо важка, щоб намертво затиснути балон і частину спорядження в неї за спиною, притискала її до стіни проходу, залишаючи свободу руху рукам, але позбавляючи можливості вирватися самостійно.

— Оуене, відставити вантажний рейс, повертайся до проходу, — скомандувала Єва в загальний зв'язок, уже підпливаючи до Лейли й оцінюючи масштаб завалу. — У нас людина під завалом.

— Я за три хвилини від точки підняття, вантаж майже повний, — пролунав напружений голос Оуена. — Якщо кину зараз, доведеться заходити на новий рейс пізніше, а часу в нас на завершенні.

— Мені потрібні твої руки й потужність підводного човна для розчищення, а не те, що вже лежить у вантажному відсіку, — відповіла Єва різкіше, ніж збиралася. — Розвертайся.

На поверхні, куди доповідь про ситуацію надійшла через кілька секунд, Рафаель зіткнувся з рішенням, яке не міг прийняти сам: продовжувати підняття решти золота відповідно до графіка, ризикуючи, що зволікання дасть Хейлу час запідозрити обман, — чи зосередити всі ресурси експедиції на порятунку Лейли, сповільнивши чи й зовсім зупинивши вивезення вантажу в найкритичніший момент операції.

— Ми не кидаємо нікого під завалом заради зайвої партії золота, — сказав він у мікрофон зв'язку, звертаючись до всієї команди одразу, і в його голосі не було ані тіні сумніву, попри те що це рішення могло коштувати їм частини з таким трудом здобутого багатства. — Рятуємо Лейлу. Золото почекає чи не почекає — це вирішить море, а не ми.

Під водою Оуен розвернув «Наутілус-4» з максимально можливою для тісного проходу швидкістю, спрямовуючи вантажний маніпулятор апарата до балки, що завалила Лейлу. Розрахунок був ризикованим: надмірне зусилля маніпулятора могло викликати новий, більший обвал, остаточно перекриваючи прохід і ховаючи їх усіх трьох усередині зруйнованого корпусу галеона.

— Повільно, — попередила Єва, притримуючи балку руками, наскільки дозволяла її власна сила, поки Оуен обережно підводив маніпулятор у позицію для підняття. — На рахунок три. Раз… два…

Балка зрушила неохоче, зі скреготом, що озвався у воді майже фізично відчутною вібрацією, і Лейла, звільнена настільки, щоб витягти затиснуту ногу, рвонулася вперед з тією стрімкістю, на яку здатне тільки тіло, кероване чистим інстинктом виживання.

Вільна. Прохід витримав ще кілька дорогоцінних секунд, перш ніж остаточно осісти за їхніми спинами, відрізаючи доступ до решти, ще не піднятої частини вантажу, — але відрізаючи його вже після того, як усі троє опинилися в безпечній частині трюму, а не під ним.

На поверхні, коли всі троє нарешті піднялися на борт «Кестрела», мокрі, знесилені, зі здертою шкірою на руках Лейли там, де вона намагалася звільнитися самостійно до прибуття допомоги, команда не витрачала часу на радісні обійми — години, витрачені на порятунок, коштували їм частини графіка, і графік цей, як незабаром належало дізнатися, виявився значно критичнішим ресурсом, ніж будь-хто припускав.

— Скільки ми встигли підняти? — запитала Єва, стягуючи маску тремтячими від довгого напруження руками.

— Близько вісімдесяти відсотків від того, що планували, — відповіла Саскія, звіряючись із розрахунками. — Решта залишилася під новим завалом. Не найгірший результат, з огляду на обставини.

— Не найгірший, — погодилася Єва, — якщо Хейл усе ще дивиться не в той бік.

Саме цієї секунди, ніби навмисно дочекавшись моменту найбільшої вразливості команди, Мортен, який не відривався від радара весь цей час, промовив два слова, від яких на палубі стало помітно холодніше, попри те що ніч не принесла жодної зміни погоди.

— Вони розвертаються.