Розділ 7. Нічний обшук

Катер «Меридіан Сальвідж» підійшов до «Кестрела» о третій годині ночі, без вогнів, без попередження по радіо, і був помічений лише тому, що Лейла, яка стояла в цю зміну біля радара, давно взяла за звичку перевіряти екран кожні десять хвилин замість покладених тридцяти.

— У нас гості, — сказала вона в загальну каюту тим особливим, рівним тоном, який на «Кестрелі» означав, що панікувати не можна, а діяти потрібно негайно. — Троє людей, човен без розпізнавальних вогнів, курс прямо на нас.

На той момент, коли шлюпка тицьнулася в борт, уся команда вже була на палубі, одягнена нашвидкуруч, але з обличчями, що зображували те саме сонне роздратування, яке й належить зображати людям, розбудженим серед ночі без жодної видимої причини.

— Інспекція безпеки, — оголосив старший із трьох, піднявшись на борт без запрошення, точно так само, як кількома днями раніше це зробив сам Хейл. — Отримано скаргу на порушення правил зберігання вибухових речовин на вашому судні. Зобов'язані перевірити.

Скарга, звісно, була вигаданою — жоден орган у радіусі сотні миль не мав відомостей про те, що на борту «Кестрела» взагалі є вибухівка, крім, власне, самого Хейла, який знав про це лише тому, що бачив на палубі обладнання Лейли під час свого першого візиту. Але формальний привід, яким би непереконливим він не був, давав людям Хейла законне на перший погляд право обшукати судно згори донизу — а шукали вони явно не вибухівку.

Єва спостерігала, як двоє супроводжуючих старшого чоловіка методично, але цілеспрямовано перевіряють каюти, відсіки, ящики — не як люди, що шукають порушення техніки безпеки, а як люди, що шукають щось конкретне: карти, записи координат, судновий журнал. Один із них затримався біля столу в штабній рубці, де ще вчора лежали розрахунки Мортена, і провів рукою по порожній поверхні з розчаруванням людини, яка не знайшла того, на що розраховувала.

Журнал у цей момент лежав саме там, де йому й належало перебувати за планом, придуманим ще в перший тиждень експедиції, — усередині порожнистого корпусу одного із запасних балонів для аквалангу, серед десятка ідентичних балонів, безладно складених біля борту. План був хороший рівно до тих пір, поки хтось не вирішив перевірити балони на вагу — а один із обшукувачів, прискіпливіший за інших, почав саме з цього, піднімаючи їх по черзі й на око оцінюючи, чи не важчий якийсь із них, ніж має бути порожній балон для дихальної суміші.

Лейла помітила це першою й зрозуміла, що через два, максимум три балони він добереться до потрібного, — і що запасного плану на цей випадок ніхто не продумав.

Вона зробила єдине, що спало їй на думку за відведені секунди: впустила ящик із сигнальними фальшфеєрами, який нібито несла перевірити на справність, прямо біля ніг прискіпливого обшукувача, і один із фальшфеєрів, всупереч усім правилам техніки безпеки, якимось чином опинився активованим під час падіння.

Червоний димний факел спалахнув з оглушливим шипінням, залив палубу їдким світлом і густим димом, від якого негайно закашлялися всі, хто стояв поблизу, включно з самою Лейлою, що зображувала переляк із переконливістю, якій позаздрила б професійна акторка.

— Пробачте, пробачте, — говорила вона, розмахуючи руками, розганяючи дим і водночас, непомітним рухом ноги, відкочуючи потрібний балон подалі в тінь, за штабель інших, менш цікавих для огляду предметів. — Кріплення підвело, таке іноді трапляється, ми вже скаржилися постачальнику…

Хаос тривав недовго — менше двох хвилин, — але цього вистачило. Коли дим розсіявся і обшукувач повернувся до перерваного заняття, потрібний балон уже загубився серед інших, а його власна увага, і без того підірвана їдким димом, надто роздратованим кашлем і сльозливими очима, більше не була настільки гострою, щоб помітити різницю у вазі.

— Усе чисто, — доповів він старшому через кілька хвилин, явно поспішаючи покинути задимлену палубу.

Трійця покинула «Кестрел» так само демонстративно безцеремонно, як з'явилася, старший наостанок зауважив щось на кшталт «сподіваємося, надалі ви будете уважнішими до правил зберігання небезпечних матеріалів» — фраза, вимовлена з тією самою холодною ввічливістю, якою відзначався й сам Хейл, ніби вся його команда пройшла навчання однаковій інтонації.

Коли шлюпка відійшла достатньо далеко, щоб розмова на палубі перестала бути чутною на воді, команда зібралася навколо ще димного ящика фальшфеєрів у мовчанні, яке порушила сама Лейла.

— Це не була перевірка безпеки, — сказала вона. — Це був обшук. Цілеспрямований.

— Шукали журнал, — погодився Мортен. — Або карти. Або й те, й те.

— І знали, де приблизно шукати, — тихо додав Оуен. — Він перевіряв саме балони, а не ящики з провізією, не особисті речі. Хтось навів його на думку, що важливе може бути сховано саме в спорядженні.

Слова повисли в повітрі довше, ніж будь-кому було комфортно. Єва обвела поглядом обличчя команди — втомлені, стривожені, і на кожному з них читалося одне й те саме невисловлене підозра, звернене водночас назовні, на Хейла, і всередину, одне на одного.

— Хтось зливає інформацію, — сказала вона нарешті, промовляючи вголос те, що всі й так знали, але досі уникали формулювати прямо. — Не обов'язково зловмисно. Може, випадковий витік, може, хтось ділиться більше, ніж слід, із кимось, кому довіряє. Але щось відбувається, і мовчати про це далі — означає наражати всіх нас на ризик.

— І що ти пропонуєш? — запитав Мортен. — Допитувати одне одного?

— Я пропоную бути уважнішими, — сказала Єва. — І чеснішими одне з одним, ніж ми були досі.

Вона сказала це, дивлячись почергово на кожного з присутніх, і на частку секунди її погляд затримався на Мортені трохи довше, ніж на інших, — не тому, що в неї були конкретні підстави підозрювати саме його, а тому, що з усієї команди саме він останніми днями поводився найбільш замкнуто, частіше усамітнюючись зі своїми записами й картами і рідше беручи участь у загальних розмовах за вечерею.

Решту ночі ніхто толком не спав. Лейла переховала журнал у нове, значно менш очевидне місце — вшила його в підкладку одного з рятувальних жилетів, розсудивши, що жилет, на відміну від балона, ніхто не стане перевіряти на вагу. Рафаель обійшов судно з кінця в кінець, особисто перевіряючи, чи не залишили люди Хейла на борту чогось стороннього — маячок, мікрофон, будь-який пристрій, здатний пояснити, чому обшукувачі знали, де шукати. Нічого не знайшлося, що тривожило ще сильніше: відсутність технічного пояснення залишало тільки одне, людське.

Під ранок, коли більшість команди все ж забулася важким, тривожним сном, Єва сиділа сама в штабній рубці із судновим журналом, знову вилученим із жилета для чергового запису, і переписувала останні дні експедиції, намагаючись методом простого виключення зрозуміти, у кого з п'яти була реальна можливість передати інформацію Хейлу. Оуен майже весь час перебував або під водою, або біля пульта керування підводним човном, на очах у решти. Лейла проводила години на самоті, готуючи заряди, — теоретична можливість у неї була, але мотив був відсутній: саме її швидка реакція врятувала журнал цієї ночі. Мортен, як з'ясувалося б пізніше, справді був зайнятий листуванням, але іншого штибу. Залишалися двоє, чий час був влаштований не так передбачувано, як у решти, — сама Єва, яку вона, звісно, виключила з очевидної причини, і Саскія, чия робота полягала саме в постійному зв'язку із зовнішнім світом: банками, постачальниками, посередниками, — зв'язку, який на відміну від інших членів команди ніхто не вважав підозрілим просто тому, що він був частиною її обов'язків.

Єва відклала журнал, не дописавши запис, і втупилася в темряву ілюмінатора, не знаходячи в собі рішучості записати прямо ту підозру, що вже почала складатися в її свідомості надто чітко, щоб її можна було продовжувати ігнорувати.