Занижена ціна

Сказати Лілі правду довелося Флоренс. Найджел чув кожне слово — гучний зв'язок так ніхто й не вимкнув — і думав, що більше ніколи в житті не хоче чути, як незнайома дівчина на іншому кінці країни плаче за жінкою, яку ніколи не бачила.

«Вона ніколи не приходила до нас додому, — сказала Лілі крізь сльози. — Тільки дзвонила. Щонеділі, о восьмій. А цього літа вперше приїхала до тата в лікарню. Третього серпня. Він казав, це був найкращий день у його житті».

Щонеділі о восьмій. За годину до того, як о дев'ятій дзвонила Кетрін.

Найджел бачив, як до Кетрін доходить ця арифметика. Щонеділі мама спершу говорила з сином, якого віддала, а потім — з донькою, яка ніколи не пропускала дзвінка. І жодного разу нічого не сказала.

Домовилися, що Флоренс і Найджел поїдуть до Норвіча завтра вранці. Лілі дала адресу лікарні.

Дерек приїхав рівно об одинадцятій.

Цього разу Найджел відчинив двері сам.

— Найджеле, друже. — Дерек простягнув руку.

Найджел руки не потиснув. Дерек зробив вигляд, що не помітив, і пройшов у вітальню. Цього разу не до маминого крісла — Кетрін сиділа в ньому сама, з рівною спиною, як на нараді.

— Я ненадовго. — Дерек нарешті відкрив теку. — Попередня угода між Маргарет Гарлоу та «Ешфорд Гоумз». Датована третім серпня. Ціна — чотириста двадцять тисяч. Пункт сім: у разі відмови спадкоємців від укладення основного договору до тридцятого вересня стягується неустойка в розмірі десяти відсотків. Сорок дві тисячі.

Найджел відчув, як холоне в животі.

— Мама не підписувала цього, — сказав він.

— Ось її підпис. — Дерек постукав нігтем по останній сторінці. — Засвідчений. Послухайте, я розумію, як вам важко. Але в мене є обов'язки перед клієнтом. І, чесно кажучи, з огляду на борг перед «Гартвелом», це найкращий вихід для всіх.

Він знав і про банк. Звісно, знав.

Кетрін простягла руку.

— Дозвольте.

Дерек повагався — на секунду, не більше, — і подав їй документ.

Кетрін читала повільно, двічі повертаючись до першої сторінки. Двадцять років її роботою було шукати помилки в документах, які хтось дуже старався зробити бездоганними.

— Третє серпня, — сказала вона нарешті.

— І що?

— Нічого. — Кетрін сфотографувала кожну сторінку, не питаючи дозволу. — Просто третього серпня мама була в Норвічі. Я вчора знайшла в її пальті квиток на потяг о сьомій двадцять ранку. І перепустку відвідувача лікарні «Сент-Люк» з тією самою датою.

Дерек не змінився на обличчі. Але Найджел, який усе життя працював з деревом, знав, як виглядає матеріал за мить до того, як тріснути.

— Можливо, вона підписала ввечері, коли повернулася.

— Можливо, — погодилася Кетрін. — Тоді інше питання. Тут підпис «Маргарет А. Гарлоу». — Вона розвернула до нього аркуш. — Але мама сорок сім років підписувалася «М. Е. Гарлоу». «Е» — Елліс, її дівоче прізвище. Вона ніколи від нього не відмовлялася. Це є на кожному чеку, на кожній виписці, на кредитному договорі з «Гартвелом». Я можу показати сотню зразків.

У вітальні стало дуже тихо.

— Людина може підписатися по-різному, — сказав Дерек, і голос у нього вперше став тонким.

— Може. — Кетрін закрила теку й повернула йому. — Для суду це, звісно, питання почеркознавчої експертизи. Думаю, ми її замовимо.

Дерек підвівся. Усмішка зникла — цього разу зовсім, і обличчя під нею виявилося старшим і злішим, ніж Найджел уявляв.

— Ви робите помилку, — сказав він тихо. — Усі троє. У вас шістдесят днів до того, як банк забере будинок, і жодних грошей, щоб цьому завадити. А коли почнуться суди, в Літл-Ешфорді дуже швидко дізнаються, чому свята Маргарет Гарлоу закладала будинок. І про дім святої Агнеси. І про хлопчика, якого вона…

Найджел не пам'ятав, як опинився поруч. Пам'ятав тільки, що вхопив Дерека за комір дорогої блакитної сорочки й притиснув до стіни так, що з полиці впала мамина порцелянова пастушка й розбилася на підлозі.

— Ще одне слово про мою матір, — сказав Найджел дуже спокійно, — і я забуду, що я не такий, як ти.

— Найдже. — Кетрін уже стояла поруч, поклала руку йому на лікоть. — Відпусти його. Він цього й хоче.

Найджел подивився в очі Дереку — і побачив там, під страхом, щось схоже на розрахунок. Так. Він цього й хотів. Заява до поліції про напад. Ще один важіль.

Найджел розтиснув пальці.

Дерек обсмикнув сорочку, підібрав теку.

— До тридцятого вересня, — сказав він. — Потім — неустойка й суд. Подумайте, скільки коштують адвокати.

Двері за ним грюкнули так, що задзвеніли шибки.

Найджел стояв над уламками пастушки. Він колись боявся навіть торкнутися до неї.

— Вибач, — сказав він Кетрін. — Я знаю, це було дурно.

— Було. — Кетрін присіла й почала збирати уламки на долоню. — Але якби ти цього не зробив, я б, мабуть, зробила сама.

Він подивився на неї здивовано. Сестра не усміхалася, але куточок її рота здригнувся.

— Їдьте завтра до Норвіча, ти і Фло. Я лишуся. Мені треба до юриста, в банк і ще раз до місіс Еббот.

— Кет, ти сама з ним не впораєшся.

— Найдже. — Вона поклала уламки на стіл рівно, один до одного, ніби збиралася склеїти. — Двадцять років я перевіряла людей, які були певні, що впораються зі мною. Жоден не впорався.

Увечері, коли Найджел вантажив у фургон термос і ковдри на дорогу, в кишені завібрував телефон. Незнайомий норвіцький номер.

«Це Лілі. Лікар каже, що татові гірше. Він хоче вас бачити. Приїжджайте якнайшвидше. Будь ласка».