Мовчазна ватра: друга книга про Еш уже тут.

Мовчазна ватра: друга книга про Еш уже тут.

Коли я дописала останню сторінку «Останнього вогника Альденхолла», мені здавалося, що історія Еш закінчилася. Кухонна дівчина без імені розпалила мертвий вогонь, відмовилася від влади й обрала собі ім'я сама. Але дракон Орвейн на балконі сказав їй, що десь далеко ще одна ватра замовкла. Я не змогла відпустити ці слова.

Так з'явилася «Мовчазна ватра». Тепер Еш — Хранителька Вогнища, і на її світанках більше немає вкраденого хліба. Зате біля брами Альденхолла з'являються біженці з півдня з обмороженими пальцями посеред серпня. У сусідньому Вельмарі погасла ватра, і разом із нею прийшла зима, яка не хоче йти.

Ця книга — дорога. Ви побачите маєток на кордоні, де живуть мати й сестра сіра Роана, місто на трьох пагорбах, голодні черги біля пекарень і храм із холодною кам'яною чашею. Ви зустрінете королеву, яка не вірить у чудеса, і стару стражницю під Солоними пагорбами. І людей у сірому, які говорять дуже лагідно й переконують, що без вогню всі нарешті стануть вільними.

А ще це книга про слово «ти». Хто читав першу частину, пам'ятає, що Еш досі тримає Роана на відстані ввічливого «ви». У «Мовчазній ватрі» ця стіна нарешті почне хитатися. Не поспішаю, обіцяю лише одне: це буде чесно.

Мене найбільше захопило питання, яке ставить собі Еш: що, як вогонь, який вона так береже, тримається тепер тільки на ній одній? І що, як ті, хто його гасить, не вороги в звичному сенсі, а люди, які щиро вірять, що рятують світ?

Сімнадцять розділів, листи з дому з приписками Марти, сало, яке на півдні не вміють солити, і фінал, після якого, сподіваюся, вам захочеться третьої книги так само, як хочеться мені.

Читайте, пишіть мені, що відчули. І бережіть своє тепло.