Вежа де зупинився час.

Вежа, де зупинився час: годинник, який убиває опівночі.

У кожному англійському містечку є церква з годинником на вежі. І майже в кожному є історія про годинник, що колись зупинився. У Марлоу-Кроссі він замовк у вересні 1939-го, у день, коли по радіо оголосили війну. Третя книга про Едвіна Хейла починається з того, що старий слюсар і віденський годинникар Фаркаш повертають його до життя — щоб він ударив уперше за двадцять шість років на пасхальному чуванні.

Він ударив. Один раз. А потім у вежі щось упало.

Мені давно хотілося написати замкнену кімнату, у якій убиває сам механізм, а вбивця в цей час на очах сотні людей. Так з'явився органіст — тихий, сивий, із м'якою винуватою усмішкою, якого вся церква бачила за інструментом. «Уся церква бачила, як він грає. Ніхто не дивився, що він робить ногами». Здається, ця фраза — ключ до всієї книги.

Ця книга далася мені нелегко. У ній помирає людина, яку я встигла полюбити: Леопольд Фаркаш, що тридцять років робив брехливі циферблати, а потім — лише чотири чесні. Я довго вагалася. Але детектив, у якому за правду не доводиться платити, — це не детектив, а головоломка. А мені хочеться, щоб ви після останньої сторінки ще трохи посиділи мовчки.

Зате в цій книзі є й світло: Енні нарешті залишається з батьком, а констебль Дойл, незграбно опустившись на одне коліно посеред антикварної крамниці, робить пропозицію Гвендолін. І нарешті Годинникар має ім'я. Тепер Едвін знає, кого шукати, — і знає, що той чекає на нього в Амстердамі.

Четверта книга буде фінальною. Як гадаєте, чи варто старому слюсареві з хворим коліном їхати туди, куди його запрошує людина, що тридцять років не залишає свідків? Пишіть у коментарях — і дякую, що ви досі зі мною на вулиці Марлоу.

Ingrid Solvik