Розділ 6. Ціна частки

Поділ уже піднятого золота мав стати простою формальністю — арифметикою, а не приводом для конфлікту. Контракт, підписаний усіма шістьма перед відплиттям, обумовлював частки гранично ясно: сорок відсотків Рафаелю як власнику судна й організатору експедиції, по дванадцять відсотків кожному з решти п'яти учасників, надлишок, що залишився, — у резервний фонд на покриття непередбачених витрат, яким розпоряджалася Саскія.

На папері все виглядало справедливо. У реальності, коли на палубі «Кестрела» лежала купа золота, вже відчутна, вже майже своя для кожного з них, арифметика перестала бути абстракцією і перетворилася на питання, яке кожен почав вирішувати для себе особисто, навіть не промовляючи цього вголос.

— Я хочу перерахувати поточну ринкову вартість піднятого на сьогодні, — сказала Лейла того вечора, коли команда зібралася за вечерею. — Не оціночну вартість за каталогом нумізматів, а реальну, за якою це можна буде продати без зайвих запитань.

Саскія підвела погляд від тарілки з явним небажанням обговорювати цю тему саме зараз.

— Я працюю над цим. Оцінка через непрозорі канали збуту завжди нижча за номінальну — доведеться закладати дисконт на анонімність угоди, плюс комісію посередників, плюс…

— Наскільки нижче? — перебила Лейла.

— Можливо, на третину, — сказала Саскія після паузи, яка тривала трохи довше, ніж вимагалося для чесної відповіді.

За столом настала незручна тиша. Третина — це була значна сума, здатна перетворити статок на скромний, хоча все ще солідний дохід, і ніхто з присутніх не був у захваті від цієї цифри, але й ніхто не міг запропонувати альтернативи, не привертаючи уваги офіційних оцінювачів, а разом із ними й питань про походження вантажу.

— А що, якщо продавати не через анонімні канали, а частинами, легально, оформляючи частину знахідки як окремі археологічні артефакти з провенансом? — запропонував Мортен. — Так роблять багато приватних колекцій. Дисконт менший, ризик, звісно, інший, але…

— Ризик у тому, що легальне оформлення вимагає розкриття координат знахідки державним органам, — сказала Єва. — А координати знахідки — це рівно те, що зараз оскаржують три уряди. Тієї секунди, коли ми офіційно заявимо про провенанс, ми дамо їм точний привід забрати все знайдене собі, посилаючись на суверенне право на культурну спадщину у своїх водах.

Суперечка тривала довше, ніж слід було б для питання, у якого явно не було ідеального рішення, і в якийсь момент Оуен, який слухав мовчки більшу частину вечора, піднявся з-за столу, посилаючись на необхідність перевірити кріплення «Наутілуса-4» перед ніччю.

Він не збрехав — кріплення справді варто було перевірити, — але, обходячи палубу з ліхтарем, він помітив те, що змусило його зупинитися біля дальнього борту довше, ніж вимагала проста перевірка: Саскія стояла там же, де стояла напередодні ввечері, з телефоном у руці, і її голос, приглушений, але помітний у тиші нічного моря, не був звернений ні до кого з команди.

— …ні, я сказала, мені потрібно більше часу, — говорила вона в трубку, повернувшись спиною до освітленої частини палуби. — Ситуація складніша, ніж здавалося спочатку. Є військовий корабель, є три претендуючі уряди, я не можу просто взяти й…

Вона замовкла, почувши, ймовірно, щось на іншому кінці лінії, і її плечі ледь помітно напружилися.

— Я пам'ятаю, що винна, — сказала вона тихіше. — Мені не потрібно про це нагадувати.

Оуен стояв нерухомо, намагаючись дихати якомога тихіше, поки Саскія не закінчила розмову й не прибрала телефон, ще кілька секунд дивлячись у темряву моря з виразом обличчя, який він не зміг би описати точніше, ніж «людина, що несе тягар важчий, ніж показує оточенню».

Він відступив назад так тихо, як тільки міг, і повернувся до «Наутілуса-4», вдаючи, що весь цей час був зайнятий винятково кріпленнями.

Пізніше, коли Єва проходила повз нього дорогою до своєї каюти, Оуен зупинив її коротким жестом.

— Мені потрібно тобі дещо сказати, — почав він, — але я не впевнений, що це щось означає.

— Говори.

Він переказав їй розмову, яку почув, — наскільки міг точно, намагаючись не перебільшувати й не прикрашати те, що насправді було лише уривком чужої телефонної розмови, позбавленим контексту.

Єва слухала мовчки, і коли він закінчив, її обличчя не виразило ні здивування, ні тривоги, яких він, можливо, очікував, — тільки зосередженість людини, що складає розрізнені факти в єдину, поки не до кінця ясну картину.

— Вона користується супутниковим телефоном в обхід загального каналу зв'язку з самого початку експедиції, — сказала Єва. — Я теж це помітила. Але одна справа помітити, що людина дзвонить комусь особисто, і зовсім інша — звинуватити її в чомусь на підставі половини підслуханої фрази.

— Я не звинувачую, — сказав Оуен. — Я просто кажу, що мені не подобається, як це прозвучало.

— Мені теж не подобається, — зізналася Єва після паузи. — Але в нас немає нічого, крім підозри, а підозра без доказів може зруйнувати команду швидше, ніж будь-який справжній зрадник. Приглядай за нею. Мовчки. Поки не з'явиться щось конкретніше, ніж півфрази в темряві.

Оуен кивнув, хоча відчуття, що «щось конкретніше» з'явиться зовсім скоро — і, можливо, надто пізно, щоб це мало значення, — не залишало його до кінця ночі.

Наступного ранку Рафаель зібрав усю команду на палубі ще до світанку — не для чергової суперечки про частки, а щоб озвучити рішення, яке він, судячи з усього, прийняв самотужки за ніч.

— Ми подвоюємо темп підняття, — сказав він. — «Наутілус» дозволяє нам це зробити, і три претендуючих уряди, і Хейл зі своїм катером — усі вони рано чи пізно перестануть задовольнятися спостереженням. У нас є вікно, і воно вже не таке широке, як першого дня.

— Подвоїти темп — означає подвоїти ризик обвалу в проході, — нагадав Мортен, але цього разу без колишнього запалу: навіть він, найобережніший з усіх, розумів, що часу на ідеальну безпеку більше не залишилося.

— Отже, Лейла перевіряє кріплення проходу кожні три занурення замість кожних десяти, — сказав Рафаель. — Це не ідеальне рішення. Ідеальних рішень у нас у цій експедиції не залишилося жодного з того дня, як ми побачили прожектор Хейла на горизонті.

Лейла кивнула, погоджуючись на додаткову роботу без жодного слова протесту, і в цій мовчазній згоді було щось, що змусило Єву на мить відчути щось схоже на гордість за людей, яких вона зібрала разом, — людей, які, попри зростаюче напруження, зростаючі підозри й зростаючий ризик, продовжували гребти в один бік, навіть коли ніхто з них до кінця не довіряв усім іншим.

Саскія слухала розпорядження мовчки, стоячи трохи осторонь загального кола, і коли Рафаель закінчив, вона затрималася на палубі довше за інших — дивлячись не на океан, а на власні руки, ніби намагаючись побачити в них відповідь на питання, яке ставила собі, ймовірно, кожної вільної хвилини з тієї ночі, коли прийшло перше повідомлення.

Того ж вечора, розбираючи надіслані з берега документи на паливо й провізію, вона знайшла серед них лист від банку, що обслуговував її особистий рахунок, — повідомлення про те, що певна сума, взята нею в борг у приватних кредиторів ще до початку експедиції, має бути погашена протягом трьох тижнів, інакше кредитний договір автоматично переходить у стадію примусового стягнення. Вона читала це повідомлення при світлі каюти, коли всі інші вже спали, і цифра в ньому була значно вагомішою за ту частку, що припала б їй навіть за найвдалішого результату всієї експедиції.

Вона склала лист учетверо і прибрала його в той самий водонепроникний чохол, де зберігався супутниковий телефон, — туди, де ніхто з команди не став би шукати, не маючи причин підозрювати, що там є що шукати.