Розділ 5. Три претенденти

Військовий корабель під прапором Вальмари називався «Intrépido» і не витрачав часу на ввічливі прелюдії, якими до цього користувався Хейл. За двадцять хвилин після того, як його помітили на радарі, над «Кестрелом» пролунала вимога зупинити хід для огляду, вимовлена трьома мовами поспіль голосом, що не допускав заперечень.

— Ховайте золото, — наказала Єва, і команда спрацювала зі злагодженістю, яка з'являється лише після тижнів спільної роботи під тиском: зливки зникли в потаємних відсіках під палубним настилом, спроєктованих Рафаелем задовго до початку експедиції спеціально для подібного сценарію, «Наутілус-4» був нашвидкуруч замаскований під звичайне допоміжне обладнання брезентом і в'язкою канатів, а судновий журнал, де Мортен вів докладні записи знахідок, перекочував у водонепроникний контейнер, який Лейла заховала всередині порожнистого корпусу одного з балонів для аквалангу.

На той момент, коли офіцер вальмарського флоту піднявся на борт у супроводі двох озброєних матросів, «Кестрел» виглядав рівно так, як і належало виглядати судну, зайнятому скромною, нікому не цікавою археологічною розвідкою.

— Капітане Дельгадо, — промовив офіцер, звіряючись зі списком у планшеті з тією самою інтонацією, з якою Хейл вимовляв імена команди кількома днями раніше — інтонацією людини, яка знає більше, ніж їй належало б знати. — Ви перебуваєте у водах, на які претендує Республіка Вальмара, і ведете діяльність без належного повідомлення військово-морського командування.

— У нас є дозвіл Міністерства культури Вальмари на археологічну розвідку, — сказала Єва, простягаючи документи, які Саскія роздрукувала в трьох примірниках ще до відплиття, передбачаючи саме такий сценарій.

Офіцер вивчав папери довше, ніж вимагалося для їхнього простого прочитання, і в цій паузі Єва вперше ясно усвідомила масштаб проблеми, яку вони ігнорували надто довго.

— Дозвіл, виданий Міністерством культури, регулює наукову діяльність, — сказав він нарешті. — Він не скасовує вимог військово-морського повідомлення в зоні, яку флот вважає стратегічно значущою. Крім того, — додав він, складаючи документи назад у папку з майже навмисною повільністю, — Вальмара не єдина сторона, що претендує на цей квадрат моря. Королівство Тариф оскаржує нашу юрисдикцію тут з минулого року. Так само як і уряд Есперанси-Норте.

Він вимовив це без жодного зловтіхи, радше з утомою людини, для якої цей територіальний спір давно перетворився на рутинний головний біль, — але для команди «Кестрела» це прозвучало гірше за будь-яку погрозу, вимовлену з ентузіазмом. Зазначений квадрат моря, де спочивала «Санта-Клара», не належав жодній країні безсумнівно. Він був предметом претензій одразу трьох урядів, жоден з яких не визнавав прав двох інших, — а це означало, що будь-який із них теоретично міг будь-якої миті вирішити, що археологічна експедиція, яка працює тут, займається чимось, що вимагає негайної уваги.

— Отже, що ви маєте намір вжити? — запитав Рафаель напряму, втомившись від дипломатичних недомовок.

Офіцер подивився на нього довгим поглядом, потім на стривожені обличчя решти команди, і щось у його поставі ледь помітно пом'якшало — не співчуття, але й не відверта ворожість.

— Офіційно я зобов'язаний приписати вам залишити зону до з'ясування юрисдикційного статусу, — сказав він. — Неофіційно — процес з'ясування статусу між трьома урядами триває вже одинадцять місяців без найменшого прогресу, і я не плекаю ілюзій, що він завершиться в осяжному майбутньому. У вас є, ймовірно, кілька днів, перш ніж хтось нагорі вирішить, що ця конкретна зона потребує пильнішої уваги, ніж щомісячний рутинний патруль.

Він повернув документи Єві, козирнув із формальною ввічливістю людини, яка виконує процедуру, значення якої сама ставить під сумнів, і залишив борт «Кестрела» так само по-діловому, як піднявся, — залишивши по собі не полегшення, а лише нову, точнішу оцінку того, скільки часу в них реально залишилося.

Коли «Intrépido» зник за горизонтом, команда зібралася на палубі в мовчанні, яке порушила Саскія — вперше за весь огляд вона відійшла вбік, до дальнього борту, нібито для того, щоб перевірити збереження обладнання у відсіку під палубою. Єва помітила це лише краєм ока, зайнята власними думками про три державні претензії, накладені одна на одну, як три прозорі карти однієї й тієї ж території, намальовані різними руками з різними уявленнями про кордони.

Пізніше, коли стемніло й більшість команди розійшлася по каютах, Саскія затрималася на палубі сама, біля самого борту, де сигнал супутникового телефону був найстійкіший. Повідомлення, яке вона отримала на закритий номер, відомий лише вузькому колу людей, було коротким і не містило підпису, але вона впізнала манеру формулювань так само безпомилково, як впізнала б почерк:

«Ми можемо вирішити вашу проблему швидше, ніж три уряди вирішать свою. Натомість нам потрібні координати й графік занурень. Подумайте про свої зобов'язання — не перед командою, а перед тими, кому ви винні насправді».

Саскія дивилася на екран телефону довго, значно довше, ніж вимагалося, щоб прочитати три коротких речення, і її обличчя в тьмяному світлі екрана не виражало ні обурення, ні рішучості відмовити — тільки втому людини, яка занадто добре розуміє, що в деяких пропозицій немає по-справжньому безпечного способу їх відхилити.

Пізніше того ж дня, коли команда готувалася до чергового спуску, на горизонті знову з'явився білий силует — цього разу не патрульний катер, а сам корабель Хейла, що тримався, втім, на шанобливій відстані, ніби демонструючи, що має право перебувати тут рівно так само, як військовий корабель Вальмари чи будь-який інший претендент.

— Він просто чекає, — сказав Мортен, спостерігаючи за далеким силуетом у бінокль. — Накопичує докази, вичікує момент.

— Або чекає, поки хтось із нас сам принесе йому все, що потрібно, на блюдечку, — тихо додала Єва, і хоча вона не дивилася в цей момент на Саскію, частина її вже розуміла, що ця думка прийшла до неї не випадково.