Розділ 4. Позичений підводний човен

Патрульний катер тримався на шанобливій відстані три дні поспіль, не наближаючись і не віддаляючись, ніби був не судном, а частиною пейзажу — сірою цяткою на лінії горизонту, до якої команда «Кестрела» встигла звикнути настільки, що часом забувала про неї на цілі години. Це була небезпечна звичка, і Єва знала про це, але втома робить свою справу швидше за будь-які добрі наміри.

До кінця третього дня стало зрозуміло те, що Мортен підозрював ще в першу ніч після вибуху: ручне перенесення золота крізь вузький прохід у зруйнованому трюмі було фізично можливим, але катастрофічно повільним. За три дні безперервної, виснажливої роботи шести водолазів команда підняла на поверхню ледве одну сорокову частину того, що лежало внизу. За такої швидкості на весь вантаж пішло б понад два місяці — час, якого не було ні в бюджету Саскії, ні в терпіння Хейла.

— Нам потрібен транспорт більшого об'єму, — сказав Оуен на вечірній нараді, витираючи руки ганчіркою, просякнутою машинним маслом. — Не кошики, які ми піднімаємо вручну. Щось, що може взяти одразу тонну вантажу й пройти вузькість трюму без ризику зачепити обвал.

— Малий підводний човен, — сказав Мортен. — Із вантажним відсіком. Такі використовують на глибоководних нафтових платформах для транспортування обладнання.

— І де, на твою думку, ми візьмемо малий підводний човен посеред океану? — запитала Лейла. — Замовимо за каталогом?

Рафаель, до цього мовчав, побарабанив пальцями по столу і нарешті сказав те, що, судячи з виразу його обличчя, обдумував уже деякий час.

— Є одна людина. Старий партнер, ще з тих часів, коли я займався не зовсім легальними вантажоперевезеннями біля берегів Вальмари. У нього є списаний з дослідницького судна апарат класу «Наутілус» — вантажний, розрахований на півтори тонни за спуск, стоїть без діла в приватному доці вже рік, бо власник судна, на якому він був встановлений, збанкрутував раніше, ніж встиг його продати.

— І він позичить його нам? — запитала Єва.

— Він позичить його мені, — уточнив Рафаель, — бо я досі винен йому п'ятнадцять тисяч за вантаж, який одного разу загубив у шторм не з власної вини, і він давно погрожує стягнути цей борг способом, який мені не сподобається. Пропозиція забрати його старий підводний човен на невизначений термін у рахунок боргу — це, ймовірно, єдина угода, на яку він погодиться без зайвих запитань.

— «На невизначений термін» звучить підозріло схоже на «без дозволу», — зауважила Саскія.

— Формально це позика, — сказав Рафаель з тією інтонацією, з якою юристи вимовляють слова, знаючи, що вони не витримають перевірки в суді. — Я подзвоню йому і поясню ситуацію постфактум. Він зрозуміє.

— А якщо не зрозуміє?

— Тоді будемо винні йому підводний човен на додачу до п'ятнадцяти тисяч, — знизав плечима Рафаель. — Але поки що це менша з наших проблем.

Забрати «Наутілус-4» виявилося справою однієї ночі: невелике докове селище на узбережжі Вальмари, де ніхто не ставив зайвих запитань людині, яку сторожа порту пам'ятали зі старих часів, і достатньо готівки, щоб сторож згадав про термінову справу на іншому кінці селища рівно на дві години. До світанку потріпаний жовтий апарат із облупленою фарбою на корпусі вже погойдувався на хвилях поруч із «Кестрелом», більше схожий на музейний експонат, ніж на інструмент, здатний вирішити їхню проблему зі швидкістю підняття вантажу.

— Він хоч працює? — запитала Лейла, обходячи апарат по палубі з явним скептицизмом.

— Працював рік тому, — сказав Оуен, уже відкручуючи панель доступу до двигунного відсіку. — Дайте мені ранок.

Йому знадобилося чотири години, пляшка машинного масла й словник такої ненормативної лексики, що Мортен у якийсь момент тихо запропонував заткнути вуха Саскії, яка на це лише пирхнула й продовжила працювати над власними розрахунками. До полудня жовтий апарат, перейменований Оуеном у жарт на «Позичений назавжди», видав перше рівне гудіння двигунів, і команда сприйняла це з майже релігійним полегшенням.

Перше занурення з «Наутілусом-4» пройшло бездоганно. Апарат легко пройшов крізь розширений Лейлою прохід, набрав повний вантажний відсік зливків і монет і піднявся на поверхню за час, який раніше потрібен був на один рейс двох водолазів із кошиком, розрахованим на частку цього об'єму. Коли вантажний відсік відкрився на палубі і золото ринуло на брезент, розстелений заздалегідь, на «Кестрелі» запанувала тиша, а потім — сміх, справжній, звільнений, уперше за всю експедицію не затьмарений розрахунками термінів і ризиків.

— Оце вже, — сказала Лейла, зачерпуючи жменю монет і дозволяючи їм текти між пальцями назад на брезент, — схоже на справжнє полювання за скарбами.

Навіть Саскія на мить дозволила собі посмішку, дивлячись на зростаючу купу металу, — першу щиру посмішку, яку Єва бачила на її обличчі за всю експедицію.

Радість тривала рівно стільки, скільки знадобилося Мортену, щоб спуститися до штабної рубки перевірити радар після вахти, — і піднятися назад на палубу з обличчям людини, якій щойно зіпсували найкращий день за місяць.

— У нас гість, — сказав він. — Не катер «Меридіан Сальвідж». Військовий корабель під прапором Вальмари, йде прямим курсом на наші координати. І, судячи зі швидкості, вони не патрулюють випадково — вони знають, де ми перебуваємо, з точністю до сотні метрів.

Сміх на палубі стих так само різко, як почався.

— Звідки військовим знати наші координати? — запитала Єва, хоча частина її вже підозрювала відповідь, яку нікому не хотілося вимовляти вголос.

— Може, засікли за сигналом «Наутілуса», — припустив Оуен. — Такі апарати не розраховані бути непомітними для військового сонара.

— А може, — тихо сказав Рафаель, дивлячись на горизонт, де вже можна було розрізнити силует судна, що наближалося, — хтось просто сказав їм, де шукати.

Він не дивився ні на кого конкретно, вимовляючи це, але пауза, що повисла після його слів, лягла на палубу важче за весь вантаж золота, щойно піднятий із дна, і вперше з початку експедиції Єва відчула, що небезпека йде не лише з моря, а й, можливо, з їхньої власної палуби.

Часу на підозри не було. Військовий корабель наближався, і першою чергою потрібно було вирішити куди нагальніше питання: що робити із золотом, уже відкрито розкладеним на палубі, та з «Наутілусом-4», який при ближчому розгляді не міг зійти за жодне стандартне археологічне обладнання.

— У трюм, усе в трюм, — скомандував Рафаель, і команда кинулася перетягувати брезент із золотом униз, у тісний вантажний відсік, спроєктований ще за часів, коли «Кестрел» був звичайним траулером і возив рибу, а не скарби. Зливки й монети просипалися в потаємні ніші під палубним настилом із поспіхом, що видавався майже комічним — люди, які щойно сміялися над своїм багатством, тепер рачки розпихали його по щілинах, ніби ховаючи докази.

Лейла тим часом накинула на «Наутілус-4» рибальську сітку, перемішану зі старими буями й обривками троса, — маскування грубе, але при побіжному погляді здалеку здатне зійти за несправне допоміжне обладнання, давно списане й залишене на палубі за непотрібністю.

— Це не витримає серйозного огляду, — попередила вона, затягуючи останній вузол.

— Нам не потрібно, щоб це витримало серйозний огляд, — відповів Рафаель. — Нам потрібно, щоб це не викликало запитань у людини, яка поспішає і шукає привід піти, а не привід залишитися.