Чутки на вулиці

«Опівнічна обжарка» з'явилася в меню обох кав'ярень у понеділок, і до середи весь квартал уже обговорював не напій, а те, що він узагалі існує.

— Отже, це правда, — сказала господиня сусідньої квіткової крамниці, нахиляючись через стійку з виглядом людини, яка витягнула джекпот у місцевій лотереї чуток. — Ви двоє нарешті поладнали.

— Ми не поладнали, — сказала Дані трохи різкіше, ніж вимагала ситуація. — Ми просто раціонально використовуємо спільну кухню. Це бізнес-рішення.

— Звісно, люба, — сказала господиня тоном, яким розмовляють із людиною, що вперто заперечує очевидне, і пішла з чашкою «Опівнічної обжарки», явно не повіривши жодному слову.

***

До п'ятниці чутки досягли масштабу, який Дані вважала образливим для власної гідності: хтось — вона підозрювала Сол, хоча доказів не було — запустив у кварталовому чаті ставки на те, коли саме «вороги з Мейпл-стріт» офіційно визнають, що відчувають одне до одного почуття.

— Ти це бачив? — запитала вона Тео, тицяючи телефоном йому в обличчя з екраном, де красувалося повідомлення: «Ставлю на кінець місяця. Бачили, як він дивиться на неї, коли вона не помічає».

Тео прочитав повідомлення з виразом людини, застуканої зненацька власним викриттям.

— Абсурд, — сказав він трохи занадто поспішно, як на абсурд. — Цілковитий абсурд. У людей забагато вільного часу.

— Саме те, що я сказала, — погодилася вона, хоча її власний голос прозвучав трохи менш впевнено, ніж їй хотілося б.

— Ми маємо це спростувати, — сказав Тео. — Публічно. Щоб припинити розмови.

— Згодна. Повністю. Жодних почуттів. Абсолютно жодних.

Вони стояли, дивлячись одне на одного через стійку трохи довше, ніж вимагала розмова про повну відсутність почуттів, і обоє, здається, одночасно усвідомили, що протестують настільки затято, що це саме по собі виглядало підозріло.

***

— Знаєш, що кумедно, — сказала Сол у суботу, витираючи стійку з тією ж нарочитою байдужістю, з якою зазвичай ставила незручні питання, — ви обидва заперечуєте це з однаковою люттю, з якою раніше заперечували, що вам не байдужа думка одне одного. А тоді, якщо пам'ятаєш, ви теж помилялися.

— Це інше, — сказала Дані.

— Звісно, — сказала Сол з усмішкою, яка ясно говорила, що вона не повірила жодному слову, і повернулася до своїх справ, залишивши Дані наодинці з неприємним відчуттям, що весь квартал, здається, бачить щось, що вона сама вперто відмовлялася визнавати навіть собі.

Того вечора, зачиняючи кав'ярню наодинці, вона впіймала себе на тому, що дивиться крізь скло на освітлені вікна «Обжарки», де Тео протирав стійку з тим зосередженим виглядом, який вона вже навчилася впізнавати без зусиль, і думає, що, можливо — тільки можливо, — квартал знає щось, чого вона сама ще не готова була вимовити вголос навіть подумки.