Дерек робить хід

Тодд із «Мередіт Девелопмент» з’явився на порозі старого дому в середу вранці, одягнений у той самий бездоганний костюм, що й на фотографіях в Інстаграмі Дерека, з портфелем в одній руці й усмішкою професійного продавця в другій — тією специфічною усмішкою, що водночас випромінює дружелюбність і цілковиту готовність продати вам що завгодно, аби тільки ви підписали пунктирну лінію.

— Клер Гартвелл? — уточнив він, хоча, звісно, чудово знав відповідь, зважаючи на те, що ми вже розмовляли телефоном кілька тижнів тому, коли я вдавала потенційного інвестора. — Вибачте за несподіваний візит. Я подумав, що особиста розмова буде продуктивнішою за телефонну.

Я стояла в дверях, відчуваючи, як усередині здіймається знайома напруга, але змусила себе зберегти чемний, нейтральний вираз обличчя — той самий, який роками відточувала на найвимогливіших клієнтах ресторану, здатних причепитися до температури вина з точністю до півградуса.

— У мене небагато часу, — сказала я, не запрошуючи його всередину. — Чим можу допомогти?

— Власне, — сказав він, дістаючи з портфеля глянцеву папку з логотипом компанії, — я тут, щоб обговорити можливість викупу вашої частки в маєтку. У нас вкрай вигідна пропозиція, що значно перевищує ринкову вартість землі, зважаючи на перспективи розвитку території. Ми розуміємо, що обставини зі спадщиною були… складними, і хотіли запропонувати вам альтернативу, яка позбавить вас потреби утримувати нерентабельне сільськогосподарське підприємство.

— Виноградник не нерентабельний, — сказала я різко. — Він приносить стабільний дохід останні тридцять років.

— Звісно, — погодився він із тією дипломатичною гладкістю, що миттю видавала багаторічний досвід подібних перемовин. — Але, між нами, міс Гартвелл — або тепер, гадаю, місіс Рівз, — деякі обставини вашого шлюбу викликають певні… питання в моїх клієнтів. Швидкість укладення, відсутність попередньої публічної історії стосунків. Дерек запевняв нас, що такий союз, за наявності відповідних юридичних підстав, можна оскаржити як фіктивний, що автоматично повертає питання спадкування до вихідної точки.

Я відчула, що земля буквально йде мені з-під ніг — не через загрозу як таку, хоча вона була досить лякаюча сама по собі, а через усвідомлення того, як глибоко Дерек готовий копати, щоб досягти свого, аж до підсилання забудовників із прямими натяками на юридичну атаку.

— Наш шлюб цілком законний, — сказала я, намагаючись, щоб голос звучав твердо, хоча всередині все стискалося від паніки. — І я не зацікавлена в продажу землі моєї бабусі будь-кому, за жодних обставин.

— Розумію, — сказав Тодд із тією ж незмінною усмішкою, залишаючи папку на ґанку, попри мою очевидну неохоту її приймати. — Пропозиція залишається в силі ще два тижні. Подумайте на дозвіллі, місіс Рівз. Інколи розсудливіше прийняти вигідні умови зараз, ніж витрачати місяці на судові розгляди, результат яких далеко не гарантований.

Він пішов, залишивши мене стояти на ґанку з відчуттям, ніби мене облили крижаною водою посеред теплого вересневого ранку. Я підняла папку, погортала її тремтячими руками — цифри справді вражали, значно перевершуючи мої найоптимістичніші оцінки вартості землі, — і відчула, як усередині здіймається складний вузол емоцій: злість на Дерека, страх перед юридичною загрозою, про яку я навіть не замислювалася всерйоз, і ще щось, значно тривожніше, — потреба вирішити, чи розповідати про це Сему негайно, чи спершу спробувати розібратися самостійно.

Я обрала друге, і це рішення, як з’ясується дуже скоро, виявиться однією з найсерйозніших помилок за останні місяці.

Того ж вечора я зателефонувала панові Пембруку, намагаючись звучати максимально спокійно, хоча всередині все й далі вирувало від тривоги.

— Наскільки реальна загроза оскаржити шлюб як фіктивний? — спитала я напряму, не гаючи часу на передмови.

Пан Пембрук на іншому кінці лінії витримав довгу, задумливу паузу.

— Технічно це можливо, — визнав він нарешті. — Якщо знайдуться достатні докази відсутності справжніх подружніх намірів — окремі фінанси, відсутність попередньої історії стосунків до шлюбу, свідчення очевидців про характер союзу як виключно договірного. Однак, — додав він, — такі справи вкрай важко довести в суді без прямого визнання однією зі сторін. Якщо ви обоє будете послідовні у своїх свідченнях і продемонструєте розумні докази спільного життя, шанси Дерека на успіх залишаться мінімальними.

— Окремі фінанси, — повторила я, відчуваючи, як усередині щось холоне, коли згадала пункт третій нашого контракту, який Сем із такою наполегливістю вніс до списку правил.

— Це може бути проблемою, — погодився пан Пембрук обережно. — Хоча не критичною за наявності інших доказів.

Я поклала слухавку, відчуваючи, як паніка повільно переростає в холодну, розважливу тривогу. Пункт третій нашого контракту — той самий, про який Сем говорив так емоційно, пояснюючи своє бажання лишатися фінансово незалежним, — раптом перетворився з шляхетного жесту на потенційну юридичну вразливість, здатну зруйнувати все, заради чого ми обоє так старалися останні два місяці.

Мені слід було розповісти Сему негайно. Я знала це, сидячи на кухні бабусиного дому з папкою Тодда, що лежала переді мною на столі, мов речовий доказ якогось злочину. Але щось стримувало мене від цієї розмови — страх, що він сприйме загрозу Дерека як привід засумніватися в реальності того, що відбувається між нами, страх, що практичний, методичний Сем почне пропонувати юридичні рішення, які остаточно перетворять наші стосунки назад на холодну ділову угоду, якою вони формально ще лишалися на папері, навіть якщо фактично давно перестали нею бути.

Я сховала папку в глибині шафи в спальні гостьового будиночка, вирішивши розібратися з цією проблемою самостійно, перш ніж турбувати Сема подробицями, які, як мені тоді здавалося, я цілком здатна була залагодити без його участі.

Я не підозрювала, наскільки помилялася в цьому рішенні, і вже достоту не припускала, що моя спроба вберегти його від зайвих хвилювань обернеться значно серйознішим ударом по крихкій, лише починаючій формуватися довірі між нами, ніж могла б завдати сама загроза Дерека напряму.

Того вечора, за вечерею, Сем помітив моє розсіяне мовчання, мій надто довгий погляд, спрямований кудись повз тарілку.

— Усе гаразд? — спитав він, накриваючи мою руку своєю з тією турботою, яка давно перестала бути частиною нашого первісного контракту. — Ти сьогодні незвично тиха.

— Усе добре, — збрехала я, змушуючи себе усміхнутися. — Просто втомилася. Довгий день із постачальниками.

Він подивився на мене трохи довше, ніж потребувало просте пояснення, ніби відчув, що за моїми словами ховається щось більше, але не став наполягати, довіряючи мені рівно настільки, наскільки, як з’ясується дуже скоро, я сама була недостойна в ту конкретну мить цієї довіри.