Пробудження дракона.

Донесення виявилося коротшим, ніж Еш очікувала, — і від цього тільки тривожнішим.

Майстер Аллін зачитав його вголос, тримаючи складений аркуш паперу настільки рівно, наскільки дозволяла його власна напруженість: з північної застави, розташованої біля самого підніжжя гір, починаючи з тієї самої ночі, коли згасло полум'я у великій залі Альденхолла, спостерігалися дедалі частіші підземні поштовхи — слабкі, ледь відчутні спершу, але за останні два дні посилилися настільки, що старі сторожові вогні, запалені предками ще за часів, коли угоду з горою було укладено, почали гаснути один за одним — так само, як нещодавно згасло полум'я вогнища.

— Збіг дат, — зауважив король, — я був би готовий списати на випадковість, якби мав таку розкіш і досі. Але зв'язок між вогнищем замку і вартовим під горою відзначений у хроніках надто багато разів, щоб його ігнорувати.

— Вартовий? — перепитала Еш, хоча вже починала підозрювати відповідь.

— Дракон, — коротко промовив майстер Аллін, і хоча Еш чула це слово раніше — у дитячих історіях, у перешіптуваннях кухонних служниць, — промовлене тут, у цьому кабінеті, з цією інтонацією, воно прозвучало зовсім інакше. — Орвейн, якщо вірити найдавнішим записам про цю угоду. Вартовий, поставлений під горою не для того, щоб загрожувати королівству, а щоб оберігати сам зв'язок між родом Хранителів і полум'ям, — принаймні так стверджують хроніки, складені надто давно, щоб хтось із живих міг підтвердити їхню правдивість власними очима.

— Чотириста років він не подавав ознак життя, — додав король. — Достатньо довго, щоб більшість при дворі вважала його швидше легендою, ніж реальною загрозою. Тепер, судячи з усього, ми змушені переглянути це припущення — і якомога швидше.

Еш відчула, як розмова повільно, але невідворотно розгортається в бік, який вона вже починала передчувати з тієї секунди, як почула перше слово про гору, що прокидається.

— Ви хочете відправити когось до нього, — сказала вона.

— Я хочу відправити того, — відповів король, дивлячись на неї без жодного вдавання, — чия присутність може переконати давнього вартового, що зв'язок, який він оберігає, не урвався, а лише на час ослаб. Якщо хроніки праві, вартовий прокинувся саме тому, що відчув згасання полум'я. Можливо — я підкреслюю, можливо, — він також відчує і те, що полум'я знову почало відповідати.

Еш не була впевнена, чого боїться більше: самої думки про зустріч із істотою, що спала під горою чотири століття, чи того, з якою легкістю її власна доля, ще тиждень тому складена з чищення казанів і вкраденого хліба, тепер вирішувалася в розмовах про хроніки, вартових і угоди, укладені задовго до її народження.

— З усією повагою, ваша величносте, — пролунав голос лорда Верна, якого, як виявилося, король покликав сам — щоб жоден лорд потім не говорив про змову за спиною ради — і який весь цей час стояв біля дальньої стіни кабінету настільки тихо, що Еш навіть не помітила його присутності, поки він не заговорив, — чи не здається вам нерозумним відправляти єдину підтверджену ланку між короною і цією істотою в саме серце її лігва, без жодної гарантії, що вона зустріне її як союзницю, а не як здобич?

— Здається, мілорде, — рівно відповів король, і в його тоні Еш вперше почула твердість, яка, ймовірно, і дозволяла йому лишатися королем серед подібних Верну радників. — Саме тому її супроводжуватиме сір Роан, а також невеликий загін за моїм особистим вибором, а не за рекомендацією ради.

Лорд Верн нічого не відповів на це — лише коротко схилив голову, — але Еш встигла помітити, як на мить змінився вираз його обличчя: не гнів, а щось більш розважливе, ніби він уже перераховував у думці, як обернути навіть це рішення короля на власну користь.

Сір Роан, що стояв біля дверей увесь цей час, знову подивився на Еш — цього разу не байдуже, як раніше, а з чимось схожим на першу, ще не до кінця оформлену повагу.

— Коли виступаємо? — спитав він у короля, ніби питання його власної згоди навіть не підлягало обговоренню.

— Через два дні, — відповів Осмунд. — Раніше не встигнемо зібрати загін, який я готовий був би довірити цьому завданню. Пізніше — не впевнений, що гора стане чекати нашої готовності.

Еш подивилася на свої руки — ті самі, що тиждень тому мили казани, а тепер, судячи з усього, мали переконати давнього дракона не обрушити свій гнів на замок, — і подумала, що готовність тут, здається, значила набагато менше, ніж їй хотілося б.