Викриття

Інспекторка Ранджит слухала їх дві години. Кетрін виклала на стіл усе в хронологічному порядку, з кольоровими закладками: попередній договір, зразки маминого підпису за двадцять років, квиток на потяг і лікарняну перепустку за третє серпня, записку «НЕ ПІДПИСУВАТИ», виписку з реєстру компаній, травневий лист Томаса, свідчення місіс Еббот, записане місіс Голліс і підписане тремтячою рукою.

Коли вони закінчили, інспекторка довго дивилася на стос паперів.

— Міс Гарлоу, — сказала вона нарешті, — ви коли-небудь думали піти працювати до нас?

— Я аудиторка, — сказала Кетрін. — Це майже те саме. Тільки без наручників.

Далі все відбувалося швидше, ніж Кетрін могла уявити.

Почеркознавча експертиза підтвердила: підпис на попередній угоді підроблений. Не надто вміло — хтось копіював мамин підпис з кредитного договору, але не знав про «Е», і рука його тремтіла на завитку літери «Г».

Місіс Еббот, у найкращому капелюшку, двічі повторила свої свідчення під запис. «Мені вісімдесят один рік, — сказала вона інспекторці, — і я ніколи в житті не брехала поліції. Не збираюся починати зараз».

А потім подзвонив Р. Стоунмен з «Ешфорд Гоумз» — сам, без посередників, — і попросив про зустріч. Кетрін чекала погроз. Замість цього побачила сивого, наляканого чоловіка, який виклав на стіл ще дві попередні угоди. Обидві — від літніх вдів з Орчард-лейн. Обидві — з неустойками. Обидві — підписані за посередництва агенції Пірса.

— Я не знав, — повторював Стоунмен. — Клянуся, я думав, він просто вміє домовлятися з людьми.

— Він і вмів, — сказала Кетрін. — Із тими, хто боявся.

«Ешфорд Гоумз» розірвали всі угоди, укладені за посередництва Пірса, і виплатили трьом родинам компенсацію за «моральні збитки». Сума, яку отримали Гарлоу, дорівнювала рівно шести місяцям іпотечних платежів. Кетрін підозрювала, що Стоунмен порахував це навмисне.

Дерека Пірса заарештували в четвер, о пів на одинадцяту ранку, у його офісі на Гай-стріт. Кетрін цього не бачила — вона була в Лондоні, на роботі. Але Найджел бачив. Він саме купував хліб навпроти й потім сорок хвилин розповідав сестрам по телефону, як Дерек вийшов у наручниках, з піджаком, накинутим на руки, і як уся черга в пекарні дивилася на нього мовчки, і ніхто — жоден — не відвів очей.

Звинувачення: шахрайство, підробка документів, крадіжка кореспонденції, примус. Асоціація агентів з нерухомості відкликала його ліцензію за тиждень. Сріблястий «Лексус» зник з Гай-стріт. Наступного місяця на дверях його агенції з'явилася табличка «Оренда».

А ще до арешту «Кентський вісник» надрукував на першій сторінці історію, яку розповіли йому троє Гарлоу. Кетрін сама вичитувала текст — тричі, з олівцем — і наполягла лише на одному: заголовку.

«Маргарет, яка не переставала писати».

Там було все. Дім святої Агнеси. Сто дванадцять листів, повернутих відправникові. Едвард, що знайшов сина дружини. Нирка. Шантаж. І фото — те, лікарняне, сімдесят четвертого року, з дев'ятнадцятирічною дівчиною, яка не дивиться в камеру, бо не може відірвати очей від дитини.

Томас дав на це згоду сам. По телефону з лікарні він сказав Кетрін: «Вона сорок років ховала мене, бо боялася, що скажуть люди. Нехай люди нарешті скажуть. Мені цікаво».

Кетрін боялася, що скажуть люди. Люди сказали інакше.

Наступного ранку біля хвіртки на Орчард-лейн лежали квіти. Не букети з крамниці — троянди з чужих садів, зрізані власноруч і перев'язані мотузкою, стрічкою, хто чим. Жовті, білі, червоні. До вечора їх було сорок сім.

Старий Роджер вивісив у вікні пабу вирізку зі статтею. Дві жінки, яких Кетрін ніколи не бачила, зупинили її в супермаркеті й сказали, що теж віддали дітей у сімдесятих. Одна плакала. Друга просто тримала Кетрін за руку біля полиці з крупами, поки та не зрозуміла, що плаче сама.

Вона не знала, що так буває. Що правда, сказана вголос, може не знищити, а зцілити.

З іпотекою впоралися так, як Гарлоу, виявляється, вміли, коли не ховалися одне від одного. Компенсації від Стоунмена вистачило на пів року. Решту вирішили ділити на трьох — ні, на чотирьох: Томас із лікарняного ліжка наполіг, і Кетрін уперше в житті не сперечалася про цифри.

— А будинок? — спитав Найджел на кухні ввечері. — Продаємо?

Кетрін подивилася на одвірок, де олівцем були позначені їхні зрости.

— Не цієї зими, — сказала вона. — Може, не наступної. Побачимо.

Флоренс усміхнулася, не підводячи очей від чашки. Кетрін удала, що не помітила.

Дзвінок з Норвіча прийшов через одинадцять днів після того, як Найджел здав кров, у неділю. Він саме міняв петлі на хвіртці. Кетрін бачила з вікна, як брат відповів, завмер з викруткою в руці й повільно сів просто на мокру траву.

Вона вибігла надвір у маминому пальті. Ґудзик, пришитий минулого тижня, тримався міцно.

— Найдже?

Він підвів на неї очі. Обличчя мокре — чи то від дощу, чи ні.

— Сумісність, — сказав він. — Шість з шести антигенів. Лікар каже, для зведених братів — це майже диво. Операція в січні, якщо всі обстеження пройдуть добре.

Кетрін опустилася на траву поруч. Пальто намокло, і їй було байдуже.

— Ти певен? — спитала вона. — Найдже, це не дві тисячі на фургон. Це…

— Кет. — Він усміхнувся крізь сльози. — Мама написала: «Не чекати». Я більше не чекатиму.

Вона обійняла брата просто на мокрій траві, під дощем. Флоренс вибігла з парасолькою, а потім просто кинула її на гравій і сіла поруч.

Того вечора, о восьмій, Кетрін набрала Норвіч. Томас відповів після першого гудка.

— Неділя, — сказав він замість привітання. Голос був слабкий, але в ньому чулася усмішка. — Восьма година. Хтось у цій родині пам'ятає.

— Я пам'ятаю, — сказала Кетрін. — Як ти, Томасе?

— Краще. Мені щойно сказали, що в мене є брат, який віддає мені нирку. І дві сестри, які, здається, не збираються мене відпускати.

— Не збираються, — сказала Кетрін.

О дев'ятій за звичкою вона глянула на годинник. І вперше за сім тижнів не відчула порожнечі. Вона сиділа на кухні з братом і сестрою, і їй не було кому дзвонити, бо всі, кому вона хотіла подзвонити, були поруч.

Або за двісті кілометрів, у лікарні «Сент-Люк». Чекали на січень.